Олександра Малінкова - Будинок не для щастя, Олександра Малінкова

ГЛАВА 2

     Арт.

    Добре, що ця пришелепкувата в рожевій піжамі не попалася до моїх рук одразу. Зараз я вже встигнув охолонути, провівши у відділку добрячих шість годин, бо Максу в останню хвилину для чогось захотілося послати копа, а потім до ранку ми чекали доки всі посходяться, щоб нас нарешті відпустили. Ось так, замість: красивих дівчат, смаженого смачного м’яса - безсонна ніч на твердих нарах. 

     Зате той “рожевий покемон” встигнув насолодитися нічною тишею! А якщо не встигла то не мої проблеми…

     Закинув усі речі в пральну машинку, помився, щоб позбутися неприємного амбре бомжа Анатолія, який сидів з нами в одній камері. Потім дістав дідову газонокосарку до якої не торкався добрячих років так десять, заправив бензом і вийшов надвір. 

     “Доброго ранку міс Єдиноріг!”

    Що вона незаміжня зрозумів одразу, але так закортіло позлити вчора непрохану гостю, яка ще й до того ж так зухвало зіпсувала вечір. І їй було пофік, що з друзями не бачився добрих років п’ять. Чому не можна було просто люб’язно попросити зробити тихіше?  Тим паче у вечір п'ятниці. Чи то мій музичний вибір не припав до душі?

     Ось з таких дівок і виростають типові сірі панчохи, старі діви, які обростають потім шерстю, що жоден депілятор не справиться. Радість котів безхатченків, які плавно перекочовують у їх дім. А потім цей сморід. Бр-р.

     Ох не вийде в нас дружби, дупою відчуваю! 

     Начепив окуляри. Завів газонокосарку. Бугага… 

      “Пора пробуджуватися!!”

Арт.

 

     Аліна.

     Прокинулася на тому місці де Ганібал Лектор гнався за мною з бензопилою, оминаючи перешкоду за перешкодою. 

      Це що за...?

     Сіла на ліжку! 

     Звук газонокосарки лише посилювався.

     Попрямувала до вікна.

     Ахти ж мамина черешня!

     Шкода, що так рано поліцейські відпустили цього Хотабича! 

     Чомусь одразу пригадалися стадії довжини чоловічої бороди: 1. сексі-мачо, 2. моряк, 3. Хотабич. 4. священник, 5. бомж Васілій, 6. Рапунцель. 

    Тепер у денному світлі можна гарненько роздивитися цього похмурого “ранкового монстра”. У порівнянні зі мною - справжній здоровань, метрів зо два зросту. Довге волосся. Нажаль за окулярами не видно його очей. Біла футболка з довгими рукавами обтягнула всі його м'язи. Напевно хизується, який він… Ой! Ледве не подумала, що класний! Чи подумала? Ні, ні, ні! Дикун, нахаба, напевно ще й гульвіса - от це вже ближче до істини.

    Ех! А я б ще могла, години три так точно, валятися у теплому ліжечку, адже на роботу сьогодні на десяту годину. Кафе в яке я влаштувалась офіціянткою відкривається об одинадцятій. Затишний і досить милий заклад-кав’ярня з ароматною та смачною кавою, та ще й поряд з домом. Фантастика. Навіть погодилася працювати у вихідні, звісно не за “дякую”, адже кредит за будинок сам себе не оплатить. 

    Одягнула джинсовий комбінезон і білу футболку, заварила  каву, вибрала саму велику кружку, яку наповнила ароматним напоєм, додала молока меду та кориці. Смакота. Облизала ложку й вийшла на поріг, підставляючи обличчя під промені весняного ранкового сонця. Вмостилася зручно на плетеному кріслі під моїм вікном, вставила у вуха навушники і увімкнула улюблену музику. Відпила каву. Ммм, муркотливо.

    Хай вкусить себе за дупу зі своєю газонокосаркою! А цей ранок він мені точно не зіпсує!

    Повертається в мій бік, шкіриться і салютує! 

    Клятий бовдур!

    Посміхаюся широко.

    “Навзаєм! і тобі всього того, що ти щойно про мене подумав!”

Аліна.

- Класно, що вирішили скосити траву! Комарів та кліщів менше буде! - Вигукую, щойно цей театр одного актора доходить до логічного фінішу. Вірніше трава в дворі закінчується…

- Угу! - Буркає ще щось, але вже занадто тихо. Принаймні це все, що я почула, навіть вийнявши з вуха один з навушників. 

     Наступною на черзі виявився дриль, вирішив полагодити лавку біля огорожі.

     Та хоч задрилься нею, паскудник! 

    Досьорбала каву й пішла збиратися на роботу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍