Козел Валерія - Заспокійливе для химери , Козел Валерія

- Так, батьку. 

- А щоб в тебе більше не викликало дурних думок з приводу рабства і його, так званої несправедливості, я взяв тебе із собою. Я хочу, щоб ти із середини подивилась на тих, кого продають на підземному ринку. Небезпечних варварів, іноземних найманців, дикунів з гір. Всі вони становлять небезпеку для нашого суспільства і їх потрібно було б вбити. Але король Лімерії милостив, він дав їм шанс на життя! І замість того, щоб їхні голови гнили в якійсь ямі, вони можуть приносити нашому суспільству користь, працюючи.

- Хіба це милість, батьку? – тихо запитала Айша, - замість того, аби відправити їх назад, на батьківщину, вони лишаються тут у кайданах, затавровані рабською печаттю… 

- Це краще, ніж смерть.

- Ви правда в це вірите? Рабська печать може звести з розуму, позбавити власної волі! І навіть після смерті господаря, раб не стане вільним, адже багато років з печаттю руйнує його! Лімерія не настільки бідне королівство, щоб потребувати рабської праці, я вважаю…

- Досить! – різко обірвав її Регулус, - я не хочу чути такі свавільні промови від тебе, дитино. Тобі доведеться примиритись з тим, що рабство є частиною культури Лімерії. І як істинна аристократка, ти маєш це прийняти. Тобі час дорослішати, Айшес.

***

Підземний ринок вражав своїми розмірами. Тут можна було знайти все. Від дорогоцінностей до заморських делікатесів. Тут продавали прикраси та тканини, скакунів та мисливських собак, тренованих чарозвірів, солодощі, кольоровий посуд та блискучі килими. Коли батько пішов по справах, Айша лишилась під наглядом двох охоронців, які тримались на відстані десяти кроків від неї. Хоч це були і найкращі охоронці батька, але до Айши вони не хотіли наближатись ближче. Один з них, Ноа, вклонився донці графа і сказав, що вони слідкуватимуть за її безпекою, вона може ні про що не хвилюватися. Всі знають, хто володіє цими землями і ніхто навіть не подумає завдати шкоди графській донці. У відповідь, Айша посміхнулась.

- Я розраховую на вас, сер Ноа, - сказала вона тихо.

Лицар посміхнувся їй, натягнутою, вимушеною посмішкою і відійшов на десять кроків назад. Айша знала і цей погляд, і цю посмішку. Прислуга у будинку, лицарі, вчителі . Всі тримали дистанцію. Ніхто не хотів знаходитись з нею поряд довго, а служниці кожного дня сперечались, хто саме прислужуватиме їй сьогодні. Холодні погляди, відстань, мінімум дотиків. Вона до цього звикла. 

Лицарі похмуро тягнулися слідом за дівчинкою, поки та з цікавістю розглядала лавки і товари, представлені торговцями. Біля однієї лавки вона зупинилась. На червоному полотні були розкладені прикраси з перлів. Великі, маленькі, кольє, сережки, перстні, гребінці. 

- А пані має смак! – тут же оживився продавець, - справжні перли з морів Елібрії! Кращих не знайдете! Подивіться на цей браслет! Він, як і волосся пані, має неперевершений ніжний блиск!

На секунду Айша задумалась, але у ту ж мить, позаду торговця вона помітила велику кам’яну будову. 

- Перепрошую, пане, - звернулась вона, - а що там? 

- О, ринок рабів, леді, - майже пошепки відповів торговець, - сьогодні туди привезли нову партію товару, тож зараз він зачинений! Триває облік!

- Значить, я не зможу подивитися? 

- Ніхто не в силі відмовити юній леді Вієрте, - схилив голову чоловік, - але чи потрібно вам то? Краще б ви пішли до східної частини ринку. Чув, сьогодні там показують тканини з імперії Юнай. Кажуть, найвишуканіші сукні з тих тканин…

- Дякую, пане, але суконь в мене вдосталь, - перервала його Айша. 

Вона розвернулась і попрямувала до кам’яної будівлі. Пройшовши арку, Айшес наче опинилась в іншому всесвіті. Там, за кам’яними стінами, не було яскравих і блискучих лавок з товарами, не було усміхнених торговців, аромату спецій та солодощів. Повітря тут було важке, з ароматом страху і болю. В голові на мить запаморочилось. Айша, що дорослішала у маєтку наповненому світлом та чистотою, не була готова до цього. Тут було брудно. Так, тут не було ані крамниць, ані торгових лавок. Тут у клітках сиділи люди, химери, людоподбні чарозвірі. Хтось тихенько плакав і стогнав у кутку клітки, хтось гарчав і кидався на тих, хто проходив повз. Жінки, яких виводили на подіуму, були майже роздягнені. Наче під дією туманних чарів, вони приваблювали до себе увагу непристойними рухами і позами, демонструючи свої тіла. До стовпів, на міцні ланцюги, були прикуті чоловіки різної зовнішності. Когось з них продавали як прислугу, когось як бійця. Майже в усіх них були порожні погляди, наче вони остаточно зневірились у цьому житті. Під ногами де-інде калюжі з крові і нечистот. Айша стояла посеред цього всього і не могла взяти себе в руки, настільки це було страшно, огидно, неприпустимо. Як раптом, зі ступору її вивів шум і крик. 

- Хапайте його! Ловіть! По ногах цільтесь!!!

- Не дайте йому втекти!!!

- Перекрити вихід!!! 

І перш, ніш дівчинка встигла зорієнтуватись, на дорозі перед нею з’явився він. Хлопчик-химера, ще зовсім дитина. Чорне, сплутане волосся, жовті очі, які відчайдушно шукали вихід. Він побачив її. Айша майже не рухалась, затамувавши погляд. Зірвавшись з місця, химера кинулась до неї. Ноа перший схопився до маленької пані. Але в момент, коли химера простягнула пазурі до дівчинки, та різко підняла руку. З кінчиків її пальців злетів ледь помітний сизий дим. Похитнувшись, хлопчик впав до її ніг, встигнувши лише розірвати кігтями поділ її сукні.