Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

— Так, дякую. Я подумаю над цим пізніше. Для мене це все настільки не очікувано і нове. Я вважала, що батько давним давно забув про моє існування. Адже стільки років пройшло, а він жодного разу не зв'язався зі мною. Невже йому настільки було байдуже, як я і що зі мною. Останнє, що я пам'ятаю, як він поїхав до Польщі, на одну будівельну фірму з своїм другом. Більше я його нажаль не бачила. А для мами це була заборонена і болюча тема.

— Меланія,  вас батько завжди пам'ятав і часто говорив про вас. Все не так просто як може здатися на перший погляд. У нього було на те дуже вагомі причини. 

 Якби я вас вчасно не знайшов все майно і акції перейшли би Демитрію. Меланія, Олександр залишив для вас листа, якого написав незадовго до смерті. Просив вас прочитати, коли будете готові до цього. І ще благав його вибачити, якщо зможете, за те що не було у вашому житті.

— Дякую, я згодом його прочитаю. 

— Меланія, я хотів вас запросити на вечерю до нас з дружиною Інесою. Якщо, у вас немає планів на вихідних. Для мене важливо  познайомитися ближче з дочкою мого друга. Я би хотів поспілкуватися з вами більше, так сказати у не формальній обстановці.

— Так, я згідна.

— Тоді мій водій в суботу у вечері заїде за вами до готелю.

— Костянтин Валерійович, я хотіла вас попросити показати могилу мого батька.

— Так звичайно. Давайте я вам зателефоную на днях і ми разом підемо на кладовище. 

— Щиро дякую вам за все, Костянтин Валерійович, до зустрічі і до побачення. 

— До скорої зустрічі, Меланія.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно