Мелорі Бронд - (не) згоріти вщент, Мелорі Бронд

Глава 1

Прокинувшись наступного ранку, з відчуттям сильного головного болю, я випила таблетку аспірину, пішла до ванни. Прийняла душ, переодягнулася в діловий бордовий костюм, злегка закрутила біляві локони і зробила мінімальний макіяж, спустилася до ресторану поснідати.

Снідаючи кавою з домашньою випічкою, паралельно відкрила додаток, і замовила таксі. Через п'ятнадцять хвилин мене повідомили, що машина чекає. Вийшла з ресторану, сіла в авто, я намагалася налаштувати себе на зустріч з адвокатом батька, якого майже не пам'ятаю.

— Пані приїхала до Кракова відпочити чи у справах? – запитав чоловік.

— Спочатку справи, а пізніше побачимо.

— Ви просто зобов'язані відвідати наші замки і пам'ятки архітектури. Побувати в Кракові і не прогулятися по наших мальовничих вуличках, це нонсенс.

— Дякую! Буду мати на увазі.

— Я більш ніж впевнений, що ви не розчаруєтеся побачивши всю нашу красу. 

 За легкими теревенями таксиста, я незчулася як ми під’їхали до будівлі. Подякувала і розрахувалась за проїзд попрямувала до офісу. Піднялась на сьомий поверх, у холі мене зустріла привітна секретарка.

— Доброго дня, я до Костянтина Валерійовича, мені назначена зустріч. 

— Вітаю пані! Ви Меланія Олександрівна Вудс?

— Так це я.

— Вас вже чекають, проходьте будь ласка за мною!

 Зайшовши до кабінету Костянтина Валерійовича я була приємно здивована. За столом сидів статний, середнього зросту чоловік, років шістдесяти в сірому діловому костюмі. Скроні злегка посивіли, на обличчі було помітно декілька глибоких зморшок. Дивлячись на чоловіка можна було сказати, що життя його не балувало. Але незважаючи на це все, очі світилися щирою добротою.

 Кабінет був оформлений у світло-сірих тонах. В кінці кімнати стояв масивний дубовий стіл з кріслами, шафа з міні баром. Біля великого панорамного вікна був журнальний столик і шкіряний диван.

— Доброго дня, Меланія Олександрівна! - підвівшись він простягнув руку для привітання. – Я, Костянтин Валерійович, радий з вами познайомитися. До сьогодні, ми тільки декілька разів розмовляли по телефону. 

— Дякую! Взаємно. Можна просто Меланія.

— А ви справжня красуня, батько би вами пишався. Жаль що він так і не дочекався вас побачити.

— Можливо. Я його якщо чесно майже не пам'ятаю. Мені було п'ять, як батьки розлучилися. 

— Прошу проходьте присідайте де вам буде зручно. Меланія , що будете пити чай, кава?

— Кава.

— Ханно, принесіть нам, будь ласка, дві чашки кави. І так, перш ніж ми перейдемо до справи, я хотів вам сказати, що для мене ваш батько був не просто клієнтом, а моїм найкращим другом. Ми з Олександром товаришували багато років. Він для моєї сім'ї збудував прекрасний будинок. Так і розпочалася наша багаторічна дружба.

Мені жаль, що ми з вами зустрілися за таких умов. Олександр так мріяв нас познайомити. Він займався вашими пошуками майже три роки, а потім, нажаль, далася взнаки хвороба серця і він не зміг продовжити пошуки. Я йому дав обіцянку перед смертю, що обов'язково  вас знайду, Меланія.

 І ось, через чотири місяці  після смерті Олександра, мені  вдалося вас випадково знайти, через інтернет. Шукаючи для хорошої знайомої подарунок, я натрапив на вашу робочу сторінку. Наскільки розумію, ви раніше не були зареєстровані ні в одній з мереж. Змінювали декілька раз місце проживання.

— Так, на це були вагомі причини про які я не готова розмовляти. Сторінку створила сестра, я про неї і не знала до певного часу. 

— Вибачте Меланія, якщо вас чимось засмутив. Я все розумію, у кожного з нас є своє минуле.

 Ханна принесла ароматну каву.

— Костянтин Валерійович, вам ще щось потрібно?

— Ні, дякую. Поки, що ви можете бути вільні.

— Меланія, ваш батько, займався будівельним бізнесом своєї дружини Агнесії. Він був строгим, але справедливим керівником. Олександр завжди знаходив підхід до робочих, на першому місці в нього був людський фактор, а потім все інше. За це, його дуже поважали і цінували.

— Так, тато і зі мною маленькою був суворим і водночас казав, що я його маленька принцеса, якій він не може відмовити у прохані.

— Оскільки у Олександра не було дітей з його дружиною Агнесією, ви, Меланія, єдина спадкоємиця. Все своє майно згідно із заповітом Вудса Олександра Петровича, належить вам. А це заміський будинок, машини. А ще, банківський рахунок, який Саша відкрив багато років тому, на вашу фамілію. 

 Також вашому батькові належало двадцять відсотків акцій, в будівельні компанії  "Агнесбуд". Тридцять відсотків які належали його дружині, Саша продав коли сильно захворіла Агнесія. Свого часу, батько Агнесії поділив фірму порівно між двох дітей.

 На даний час, п’ятдесят відсотків акцій компанії належить племіннику Агнесії, Демитрію, ще тридцять, закордонним інвесторам. Зі мною вже зв'язувався Демитрій і скажу вам, він зацікавлений викупити вашу долю акцій. Якщо будете мати бажання, звичайно. Він залишив свої дані і просив з ним зв'язатися вас Меланія.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍