Кадзуо Ісігуро - Залишок дня, Кадзуо Ісігуро

яку той висловив кілька днів тому. Бо мені здалося, що запропоновану подорож можна використати для ділових потреб. Себто я міг би поїхати до Вест-Кантрі й дорогою навідатися до міс Кентон, із першоджерела дізнавшись про її бажання повернутися до праці в Дарлінґтон-Голлі. Мушу зауважити, що я кілька разів перечитав того листа і не бачу жодних підстав вважати, що натяки у її посланні — це всього лиш моя фантазія.

Попри те, я кілька днів не міг наважитися знову заговорити про це з містером Фаррадеєм. Та й, крім того, у цій справі було кілька питань, які я мусив з’ясувати, перш ніж рухатися далі. Скажімо, вартість. Навіть враховуючи щедру пропозицію мого господаря — «заплатити за бензин з власної кишені», — моя виправа коштувала б на диво багато, якщо зважити на такі витрати як житло, харчі й перекуски, що я споживав би дорогою. А ще треба було поміркувати, який одяг пасує до такої мандрівки і чи варто було вкластися в купівлю нової одежі. У мене з десяток добірних костюмів, що їх упродовж років люб’язно віддали мені лорд Дарлінґтон власною персоною, а також численні гості, які зупинялися в цьому маєтку й мали всі причини бути задоволеними рівнем обслуговування. Багато з тих костюмів, мабуть, занадто строгі для запланованої подорожі або уже вийшли з моди. Втім, є в мене один повсякденний костюм, що його передав мені 1931 чи 1932 року сер Едвард Блер, — майже новісінький, ще й сидить на мені як влитий — він міг цілком згодитися для вечорів у вітальні чи в ресторанах готелів, де я зупинятимусь. А от чого мені бракує, то це хорошої одежі для дороги, тобто одягу, в якому мене бачитимуть за кермом автівки; хіба що я одягну костюм, що його віддав мені під час війни молодий лорд Чалмерс: він досконало пасуватиме для такої потреби, хоч і явно затісний для мене. Урешті-решт я підрахував, що моїх заощаджень вистачить, аби покрити всі можливі витрати й навіть придбати новий костюм. Сподіваюся, ви не вважаєте мене надміру марнославним у ставленні до цього питання — річ у тім, що ніколи не знаєш, коли доведеться сказати, що працюєш у Дарлінґтон-Голлі, а в таку хвилину важливо бути вбраним відповідно до статусу.

У ті дні я не раз сидів над атласами доріг і гортав томи «Дивовижної Англії» Джейн Саймонс. Якщо ви не чули про книжки місіс Саймонс — про серію із семи томів, кожен з яких розповідає про певний регіон Британських островів, — від щирого серця раджу з ними ознайомитися. Вони були написані у тридцятих, але більшість матеріалів актуальні й досі — зрештою, не думаю, що німецькі бомби могли аж так змінити наш ландшафт. Місіс Саймонс, до слова, була до війни частою гостею в цьому будинку, та ще й, безперечно, однією з улюблениць персоналу завдяки доброті й повазі, що їх вона, не вагаючись, виявляла. Захоплення тією пані й спонукало мене ходити до бібліотеки, як тільки випадала вільна хвилина, і читати її книжки. Пригадую, як невдовзі після від’їзду міс Кентон до Корнволла 1936 року — туди, де я ніколи не бував, — я часто гортав третій том праці місіс Саймонс, том, у якому авторка описує читачам приваби Девона й Корнволла, доповнюючи опис світлинами й розмаїтими — і, як на мене, дуже переконливими — художніми ескізами. Саме так я склав собі сяке-таке уявлення про місцину, куди міс Кентон вирушила після заміжжя. Але це було, як я вже казав, ще у тридцятих, коли, наскільки мені відомо, книжками місіс Саймонс захоплювалися по всій країні. Відтоді я багато років не зазирав до тих томів, аж поки найсвіжіші події не спонукали мене знову витягнути з полиці той із них, де йшлося про Девон і Корнволл. Я ще раз уважно переглянув чудесні описи й ілюстрації — гадаю, ви цілком можете уявити, яку радість я відчув при думці, що от-от, можливо, і сам вирушу в автомобільну мандрівку тими самими теренами.

Зрештою, мені не залишалося нічого іншого, як знову завести розмову про це з містером Фаррадеєм. Могло, звісно, виявитися, що його пропозиція двотижневої давності — всього лиш миттєва примха, і ця ідея більше йому не до шмиги. Проте мої спостереження за містером Фаррадеєм упродовж кількох місяців підказували, що він не з тих джентльменів, яким притаманна непослідовність — найдратівливіша риса, яка лиш може бути у працедавця. Не було жодної причини хвилюватися, що цього разу він поставиться до ідеї з автомобільною поїздкою не так захоплено, ніж раніше, і що не повторить своєї люб’язної пропозиції «заплатити за бензин із власної кишені». Втім, я поринув у роздуми про те, коли випаде найбільш вдалий момент поговорити з ним на цю тему, бо хоч, як я вже казав, послідовність містера Фаррадея ні на мить не викликала в мене сумнівів, починати розмову, коли він зайнятий чи замислений, не було змісту. Відмова за таких обставин не конче відображала б справжню позицію господаря щодо цього питання, проте, отримавши її, я вже не зміг би отак просто знову про це заговорити. Отож я мусив украй виважено обрати слушну мить.

Урешті-решт я вирішив, що найвідповідніший час для розмови — тоді, коли я подаю пообідний чай у вітальні. До тієї пори містер Фаррадей якраз повертається з короткої прогулянки пагорбами і ще не встигає поринути в читання чи писання, як зазвичай вечорами. Коли я приношу чай, містер Фаррадей згортає книжку чи газету, встає й потягується навпроти вікна, немовби в передчутті розмови зі мною.

Як на мене, час я вибрав справді вдало — усе сталося так, як сталося, тільки через прорахунок зовсім іншого характеру. Я не зважив на те, що в ту пору дня містер Фаррадей полюбляє легку, жартівливу розмову. Коли вчора по обіді я приніс чай, то знав, що він, скоріш за все, буде саме в такому настрої, як і те, що в такі моменти він зазвичай схильний добродушно балакати зі мною, а отже, я мав би вчинити мудріше й узагалі не згадувати про міс Кентон. Але ви, сподіваюся, зрозумієте, що, попросивши господаря про таку щедру послугу, я — такий уже в мене характер — мусив натякнути, що моє прохання вмотивоване і службовими міркуваннями. Отож, перелічуючи причини, чому для автомобільної виправи я обрав саме Вест-Кантрі, я — замість згадати кілька цікавих деталей із книжки місіс Саймонс і зупинитися — схибив, повідомивши, що там мешкає колишня економка з