Анна Харламова - Джекпот, Анна Харламова

Глава 3

   Вікторія мило усміхнулась і почервоніла, проте, він цього все одно не побачив… Шарф… ніч… та один ліхтар, який і так майже на них не потрапляє своїм світлом...
   Дійшовши до таксі, не порушуючи тиші, вони всілись у авто, привітавшись з водієм. Дівчина продиктувала адресу і таксі рушило.
   Мовчанка між людьми, які щойно познайомились,.. затягнулася ні на жарт, аж до самого будинку Вікторії. Добре, що це зайняло хвилин сім.
   Вікторія розрахувалась з водієм, дістаючи з майже порожнього гаманця, декілька купюр.
   Дмитро відчув, як кольнуло неприємним уколом – це було сумління, яке лише на мить охопило його. Він похитав головою, немов сам собі кажучи, - «приведи себе до тями, розвісив соплі».
   — Ходімо.
   Ніжний голос з під шарфика, огорнув його приємним теплом.
   Цікаво, яка вона?... Закуталась тим шарфом, неначе, бабця… і сидить у своєму коконі. Ну нічого… скоро побачу, як виглядає – рятівниця.
   — Так, так… — Дмитро відчинив дверцята, і вийшовши з автівки, подивився на старий панельний будинок.
   — Я живу на першому поверсі. Тож Вам, не доведеться підійматися дуже високо. — Вікторія запропонувала руку, у вигляді опори.
   Дмитро вдячно обперся на рятівницю, і усміхнувшись, сказав:
   — Це добре, бо ребра болять і нога також… — Підтвердженню брехливих слів, він важко зітхнув.
   Підіймаючись на ганок під’їзду, він наче побита собака зітхав та кашляв. Картина була, не для слабких нервами.
   Вікторія все думала, як і, де розмістити бідолагу, і прийшовши до висновку, що спати він буде на кухні, - усміхнулась собі під ніс.
   Увійшовши до під’їзду, жоден з них не дивився одне на одного. Вікторія вела… Він йшов… Дійшовши до дверей, Вікторія дістала ключі, повернула їх декілька разів у замку, і промовила:
   — Тут не розкішно, але… тепло і чисто. — Вона соромилась приводити будь кого до себе, але ж людина, яка ночувала на вокзалі, - навряд чи буде крутити носом від її житла. — Відчинивши двері, вона запросила його до квартири.
  — Дякую. — Дмитро пройшов до коридору.
  Темно… нічого не видно… А де ж вмикається світло?
  Дмитро простягнув руку у пошуку вмикача, доки Вікторія зачиняла двері, але перечепившись за щось, він впав на дівчину.
   Вереск Вікторії на всю квартиру,… потім гуркіт, якихось коробок,… і нарешті – «Ой!» від Дмитра…
   Притиснувши дівчину до стінки, Дмитро відчув, як швидко калатає її серце, а маленькі рученята схопили його за руки у пошуку опори. Вона пахла кавою… і корицею… Смачно і тепло…
   Він усвідомив, що на мить заплющив очі, від приємного аромату її тіла…
   Що за дурість!
   Його дихання торкалося її носика та щічок, з яких трішки опустився шарфик.
   Як на чоловіка, який валявся десь на вокзалі… він занадто смачно пахнув милом… чи навіть – шоколадним гелем для душу…
   Вона примружилась, коли відчула, його дихання занадто близько… майже там, де її губи…
   Він, що поцілувати мене хоче?... Що здурів?!
   Вікторія прийшла у шок, - коли його долоня сковзнула на її п’ятій точці.
   — Ти здурів?! — Вона відштовхнула його від себе, і невдоволено фиркнула.
   — Вибач. Вибач, я не хотів. Я шукав, як увімкнути світло. — Скоромовкою пояснив він.
   — Ти гадав, що воно унизу?... Там де… моя… моя… попа?... — Її усю трусило, а якщо вона запросила додому якогось психа?!
   — Не бійся мене. Я не псих. — Він намагався роздивитися її у темряві, примружившись.
   — От, зазвичай – психи так і говорять! — Фиркнула вона, і знайшовши вмикач, натиснула на нього.
   Світло осліпило їх на якихось декілька секунд. Звикнувши до світла, вони поглянули одне на одного. Здивованість Вікторії була ідентичним відображенням Дмитра.
   Красень!
   Красуня!
   Вони довгі кілька секунд мовчали, доки Дмитро не заговорив:
   — Вибач, якщо налякав… — Він підняв руку, і обережно забрав темний локон з її чола, який грайливо спадав хвилею до плечей.
   Вікторія розширила очі від здивування, але обличчя не забрала. Його блакитні, чисті очі – роздивлялися її, а красиві чоловічі губи розпливлися у задоволено-блаженній усмішці. Трьох денна щетина прикрашала гострі вилиці, а денний синець – був «окрасою» блакитного ока. Довгі вії, та правильної форми брови зм’якшували наявність фінгала. Ніс, як у вікінгів -почервонів від холоду, а волосся кольору темного каштану, вибивалося з під каптура.
   Гарний… дуже гарний…
   Дмитро торкнувся її шовкового волосся, яке за кольором нагадувало паличку кориці. Аромат відповідав кольору… кориця та кава… Очі сірі – немов зимове небо з блиском сніжинки. Темні вії тремтять, так само, як і вишневі вуста – холод торкнувся не лише їх, але і щічок, які почервоніли від морозу. Зимова краса. Брови дужкою – трішки вигнулися у подиві, а носик… милий, маленький носик задерся, наче кажучи – «поцілуй мене, щоб зігріти»…
   — Треба випити чаю… щоб зігрітися. — Вікторія звільнилася від солодкої пастки і тихо додала: — Знімай куртку… вішай її на гачок… і проходь до ванної, - мити руки. — Сказавши це, вона швидко зняла верхній одяг, взуття і не дивлячись на нього, почимчикувала до ванної.
   Забігши до невеличкої кімнати, вона увімкнула воду… таку теплу-теплу… Після морозу, руки, наче голками кололо, але це на початку… потім ставало все приємніше та приємніше… Добряче вимивши руки, вона вимкнула воду, і витерши руки об рушник, вискочила з ванної, - натрапивши на Дмитра… вірніше у його обійми…
   — Якщо ми будемо ось так натрапляти одне на одного, - можна і звикнути. — Він дивився у її очі і усміхався.
   Вікторія засміявшись, промовила:
   — Вибач… я не хотіла розсміятись, але твій синець… нагадує кадр з мультфільмів, де у героя – за мить з’являється, ось така от «краса». — Вікторія ледь зупинила смішок, але він знову прорвався назовні.
   Дмитро слухав цю мелодію від душі, і сам не втримавшись, розсміявся.
   — Уявляю свій вигляд.
   — У ванній є дзеркало, - побачиш. Тільки не лякайся. — Вона знову хихикнула. — У мене є хороша мазь, - на ніч помастиш і буде легше. — Вікторія пропустила його до ванної. — Мий руки, - і будемо вечеряти.
   — Дякую. — Дмитро нахилився, і мило цмокнув її у щічку. — Дякую за все.
   Вікторія зашарілась,… але від того, що щічки були від морозу і так червоні, вона гадала, що він цього не помітив.
   Тепло його м’яких губ пройшлося її тілом.
   Приємно.
   Дмитро усміхнувся маленькій перемозі.
   Почервоніла, - це добре. Все, як завжди працює… Його шарм, - як завжди підкошує ніжки дівчини… Все йде за планом…

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно