Шекспір Вільям - Річард ІІІ (Річард Третій), Шекспір Вільям

Його величність побажав,
Щоб герцог Глостер з вашою ріднею
Дійшли до згоди. Хоче він також
Їх помирити з лордом-камергером.
Тому й прийти до нього всім звелів.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Дай бог! Але примирення не буде.
Боюсь, що щастю нашому – кінець.

Входять Г л о с т е р, Г а с т і н г с і Д о р с е т.

Г л о с т е р
Стомився я від підступів постійних.
Нашіптують на вухо королю,
Що грубий я, мовляв, що не злюбив їх.
Йому погано служать, присягаюсь,
Усі, хто зводять наклепи на мене
Тому лиш, що лестити я не звик,
Лукавити, брехати, посміхатись
І кланятись манірно, як француз.
За те, що не кривляюсь, наче мавпа,
Зробили злісним ворогом мене!
Невже людина чесна і беззлобна
Не може жити в спокої і мирі,
Щоб з неї не знущались брехуни?

Р і в е р с
Про кого, ваша світлосте, ця мова?

Г л о с т е р
Про тебе, в кого совісті катма.
Я ображав тебе? Тобі я шкодив?
Когось зі зграї вашої зганьбив?
Чума на вас! Ледь стане королю, –
Хай буде він здоровим вам на горе! –
Хоч трохи краще, ви вже біжите
Його своїми скаргами терзати.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Ви помилились, Глостере. Король
Не через скарги будь-чиї, а сам,
Із волі королівської своєї,
Послав за вами. Може, він помітив
У ваших вчинках дивну ворожнечу
До мене, до дітей і до рідні.
Бажає він причину з'ясувати,
Щоб поміж нами відновити мир.

Г л о с т е р
Не знаю, що сказати. Світ здрібнів.
Орлів усюди потіснили сови.
Відколи у вельможі вийшли блазні,
Вельможам блазнювати довелось.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Я розумію: заздрісно вам дуже,
Що в милості уся моя рідня.
Не дай нам Бог потрапити вам в руки!

Г л о с т е р
На жаль, він нас віддав до ваших рук.
Від наговору вашого мій брат
Тепер в тюрмі, а сам я – у опалі.
Зневажене дворянство родове,
Зате у знать полізла та дрібнота,
Якої вчора ще ніхто не знав.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Творець, який мою смиренну долю
На велич неспокійну поміняв,
Мені за свідка в тому, що ніколи
Його величність я не підбивала
Супроти брата Кларенса. Скоріш,
Я часто заступалася за нього.
Мілорде, ці підозри безпідставні
Так боляче образили мене!

Г л о с т е р
Наважитеся стверджувати, може,
Що ув'язнили Гастінгса не ви?

Р і в е р с
Наважиться, мілорде! Бо відомо…

Г л о с т е р
Наважиться, звичайно. І не тільки.
Іще зректись наважиться вона,
Що вашому піднесенню сприяла,
І твердити, що за заслуги – честь.
Наважиться!.. І ось вінець відваги…

Р і в е р с
Вінець відваги? Що?

Г л о с т е р
Корона. Шлюб.
Відвага – обвінчатись з королем,
З красунчиком, який холостякує.
Бабуся ваша гірше заміж вийшла.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Мілорде! Надто довго я прощала
І грубощі, і ваше глузування.
Клянуся розказати королю,
Які мені ви чините образи.
Та краще б я батрачкою була,
Ніж бути королевою, що мусить
Терпіти грубість, докори й зневагу.
В глибині сцени з'являється
к о р о л е в а М а р г а р и т а.
Сан королеви – невелика радість.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Хай Бог цю радість в тебе відбере.
Твій сан, і трон, і честь – мої по праву.

Г л о с т е р
Загрожуєте все розповісти?
Розказуйте! Усе, що говорив я,
При королі дослівно повторю.
Хай в Тауер мене за це посадять,
Я стверджую: мої труди забуті.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Дияволе, я пам'ятаю все:
Тобою вбитий чоловік мій Генріх,
Тобою вбитий син мій Едуард.

Г л о с т е р
Задовго перед тим, як ви посіли
Із чоловіком королівський трон,
Мов шкапа, я тягнув його поклажу,
Змітаючи бундючних ворогів,
А друзів нагороджуючи щедро.
Щоб в ньому грала королівська кров,
Я лив свою.
К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Багато лив ти крові,
І кращої, аніж в тобі тече.

Г л о с т е р
А ви і чоловік тодішній Грей
Злочинно до Ланкастерів примкнули. –
Ти, Ріверсе, також. – У їх рядах
Ваш чоловік в Сент-Олбенсі загинув.
Я нагадаю вам, якщо забули,
Ким ви були тоді і ким ви стали,
А також – ким я був і ким я став.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Убивцею ти був і залишився.

Г л о с т е р
А бідний Кларенс! Тестя він покинув,
Порушив клятву – Бог йому пробач!

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Ні, покарай Господь!

Г л о с т е р
Він перейшов
На бік до Йорків; брата Едуарда
Він звів зі мною разом на престол.
Від брата ж замість вдячності – в'язниця.
Якби я мав, як в Едуарда, серце
Із кременю! А в нього щоб було
Податливе й м'яке, як маю я!
Занадто я простий для цього світу.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Залиш цей світ і в пекло заберись,
Дияволе, там царювати мусиш!

Р і в е р с
Мілорде, в міжусобній боротьбі
Ми королю законному служили.
Якби були ви нашим королем,
Служили б ми і вам так само вірно.

Г л о с т е р
Я? Королем? Скоріше б я пішов
В рознощики. Про це я і не мріяв.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
І справді. Мало радощів, мілорде,
Зазнали б ви, зробившись королем,
Як мало їх зазнала я, повірте,
Зробившись королевою для вас.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
(на бік)
Так, радості у цьому небагато.
Я королева теж, та я нещасна.
Не можу більше стримуватись я!
(Виходить вперед.)
Гей ви, пірати! Що, не поділили
Добро, яке у мене відняли?
Чому ж, злочинці, ви не затремтіли,
Як перед королевою підданці,
Або як перед катом бунтарі?
(Глостеру.)
А ти чому ховаєшся, мерзото?

Г л о с т е р
Навіщо, відьмо, ти сюди прийшла?

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Щоб злочини твої порахувати.
І доки не закінчу – не тікай.

Г л о с т е р
Ти ж вигнана звідсіль під страхом смерті?

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Так, вигнана. Та це вигнання гірше,
Ніж смерть, яка загрожує мені.
Мені ти винен сина й чоловіка.
(До Єлизавети)
Ти – королівство. – Ви ж усі – покірність.
Всі прикрощі мої – по праву ваші,
Бо ви украли радощі мої.

Г л о с т е р
Тебе прокляв мій батько перед смертю,
Коли його із глумом ти вінчала
Короною з паперу. Із очей
Його котились сльози. Щоб отерти,
Тоді йому ти хусточку дала,
Всю вимазану в Ретлендовій крові.
І це прокляття батькове упало
На тебе, закликаючи до помсти.
Сам Бог тебе карає, а не ми.

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Бог справедливий. Мстить він за невинних.

Г а с т і н г с
Жахлива справа – вбити юнака!
Жорстоке і нечуване злодійство!

Р і в е р с
Примушувала розповідь про нього
Людей бездушних плакати також.

Д о р с е т
Усі тоді до помсти закликали.

Б е к і н г е м
Лив сльози навіть сам Нортумберленд.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Як! Між собою ви сварились тут,
Були готові горло перегризти –
І раптом всі накинулись на мене!
Невже прокляття Йорка пролунало
Так голосно на небі, що усе –
Смерть Генріха і сина Едуарда,
І втрата трону, і моє вигнання –
Розплата за придушене щеня?
Невже прокляття й справді долітають
Крізь хмари до небес? Тоді нехай
Мої прокляття теж на них почують!
Хай ваш король помре, та не в бою,
Помре від ненажерності своєї!
Хай Едуард, що нині принц Уельський,
Як син мій, принц Уельський Едуард,
Злодійськи вбитий буде, не дозрівши!
Хай, королево, втратиш ти престол,
Як я, вдова й колишня королева!
Хай смерть дітей оплачеш, живучи,
Щоб бачити, як бачу я, ту, іншу,
Що відняла права твої і сан!
Переживи своє коротке щастя
І, у багнюку скинута, помри
Нещасною, бездітною вдовою! –
А ви, Дорсете, Ріверсе і Гастінгс,
Дивилися байдуже, як вбивали
Кривавими кинджалами мого
Улюбленого сина Едуарда. –
І ви тоді у розквіті помріть!

Г л о с т е р
Доволі, відьмо, каркати зловісно!

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Тебе забувши? Слухай, псе, і стій.
Коли у Бога є бичі страшніші,
Ніж ті, що я на тебе накликаю,
Хай визріти він дасть твоїм гріхам,
А там свій гнів скеровує на тебе,
На винуватця розбрату і смут!
Хай сумніви тобі терзають душу!
Підозрами всіх друзів відштовхни,
А зрадників візьми собі за друзів!
Нехай до тебе, ледь прикриєш очі,
З'являються тяжкі й жахливі сни
І мучає твій дух бісівське кодло!
Ти, вепре, що з народження свого
Позначений, як виродок, як нелюд!
Утроби материнської ганьба!
Паскудний виплід батькового сім'я!
Такій нарузі над людським єством
Одне ім'я на світі…

Г л о с т е р
Маргарита!

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ні, Річард!
Г л о с т е р
Ви покликали мене?

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Тебе?
Г л о с т е р
Так не мене? А я подумав,
Що ви мене так злісно обзивали.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Тебе, звичайно. Реплік не потрібно:
Прокляття я не кінчила іще.

Г л о с т е р
А я закінчив словом "Маргарита".

К о р о л е в а Є л и з а в е т а
Отож, саму себе ви прокляли.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Порожня лялько! Горе-королево!
Навіщо ти плекаєш павука,
В чию невдовзі втрапиш павутину?
Дурненька! Ти сама нагостриш ніж,
Який тебе уб'є. Та день настане,
І ти сама проклять моїх попросиш
Цю жабу кривобоку проклясти.

Г а с т і н г с
Ну, досить! Ці зухвалі лжепророцтва
І злісні ці прокльони нам набридли.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Нахабо! А мені ти не набрид?

Р і в е р с
За послугу вважав би вас навчити
Обов'язку.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Обов'язок слуги –
Запам'ятать, що я вам – королева,
А ви – мої підданці. От і все.

Д о р с е т
Не сперечайтесь, бо вона безумна.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Мовчав би, новоспечений маркізе.
Твій герб новий блищить, як мідний гріш.
Не зрозуміти вискочкам, що значить:
Величному зробитися нічим.
Хто високо, той всім вітрам відкритий,
А як впаде – розіб'ється на смерть.

Г л о с т е р
Отож, запам'ятайте це, маркізе.

Д о р с е т
І вам, мілорде, знати це не гріх.

Г л о с т е р
Ну, я, принаймні, високо родився.
Хто на верхівці кедра звив гніздо,
Той вітру – друг і сонця не боїться.

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Та сам ти людям заступаєш сонце:
Смертельну тінь на сина кинув ти.
Ти хмарами жорстокості своєї
Навік моє світило погасив.
Ви в нашому гнізді своє змостили.
Всезнаючий Господь! Не потерпи!
Нехай вони за кров заплатять кров'ю!

Б е к і н г е м
Та посоромтесь! Будьте милосердні!

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Ні сорому, ні милості не ждіть.
Були ви милосердними зі мною?
Надії вбити сором вам не дав?
Знедолили мене немилосердно,
На вічний сором прирекли мене.
І шаленіє в соромі печаль.

Б е к і н г е м
Та припиніть же!

К о р о л е в а М а р г а р и т а
Лорде Бекінгеме!
Тобі цілую руку шанобливо.
Хай щастя твій не покидає дім!
Невинна кров тебе не сплямувала,
Тож хай тебе прокльони обминуть.

Б е к і н г е м
Хай обминуть і інших.