Пауло Коельо - Заїр

– Іноді чи досить-таки часто?

– Іноді, – наполягаю я.

Він запитує ще делікатніше, чи вона підозрювала про мої стосунки з її подругою. Відповідаю, що ми спали тоді вперше – і востаннє. То не був роман у правдивому значенні цього слова, просто ми обоє дуже нудилися, не мали чого робити після обіду, а сексуальні розваги завжди пробуджують нас до життя, тому зрештою ми й закінчили свій день у ліжку.

– Ви лягли з нею до ліжка тільки тому, що дуже нудилися в той день?

Я мало не сказав йому, що такі запитання не мають стосунку до розслідування справи, але я мушу зберегти з ним добрі взаємини, вони можуть згодитися мені в майбутньому, зрештою, існує така невидима установа, яку можна назвати Банком Послуг, і вона завжди була для мене надзвичайно корисною.

– Іноді таке буває з кожним. Немає ніяких цікавих справ, жінка прагне емоцій, я шукаю пригод – і ось ми вже удвох у ліжку. Наступного дня ми обоє вдаємо, ніби нічого не сталося, і життя триває.

Він дякує, подає мені руку й каже, що в тому світі, у якому доводиться існувати йому, теж не все гаразд. І йому буває нудно, і він нерідко не знає, чим йому зайнятися, і його опановує бажання лягти з якоюсь дамою до ліжка; але його світ набагато пильніше контролюється, і в ньому нікому не вільно робити те, що йому спадає на думку або хочеться.

– Мабуть, у світі мистецтва люди почуваються набагато вільніше, – каже він.

Я відповідаю, що знаю його світ, проте тепер не маю найменшого бажання порівнювати наші погляди на суспільство та на людей. Потім замовкаю і чекаю, яким буде його наступний хід.

– Я вам сказав, ви вільні і можете йти, – повторює інспектор, трохи розчарований тим, що письменник не виявляє бажання поговорити про життя зі службовцем поліції. – Тепер, коли я знаю вас особисто, я почитаю ваші книжки. Я сказав, вони мені не подобаються, але насправді я ніколи їх не читав.

Мені не вперше доводилося чути цю фразу й думаю, я почую її ще не раз. Принаймні ця пригода подарувала мені ще одного читача. Я дякую інспекторові за його добрі наміри й іду геть.

Отже, я вільний. Мене випустили з в’язниці, моя дружина зникла за таємничих обставин, приходити на певну годину на службу мені не треба, недоброзичливців у мене немає, я багатий, знаменитий, і, якщо Естер справді мене покинула, у мене не буде проблем знайти жінку, яка замінить її. Я вільний і ні від кого не залежу.

Але що означає бути вільним?

Більшу частину свого життя я прожив у рабстві, а тому повинен аж надто добре розуміти, що означає для людини бути вільним, що означає для неї свобода. Від самого дитинства я боровся за неї, як за найдорожчий скарб.

Я боровся проти батьків, які хотіли, щоб я став інженером, а не письменником.

Боровся проти своїх однокашників у школі, які від самого початку обрали мене за жертву своїх жорстоких витівок і лише після того, як дуже багато крові витекло з мого носа та з їхніх носів, після багатьох вечорів, коли я мусив ховати від матері синці та шрами, – бо я сам мусив розв’язувати свої проблеми, а не вона, – я довів собі самому та іншим, що спроможний не плакати після бійки.

Я боровся за те, щоб знайти роботу, яка давала б мені засоби для життя, працював у крамниці залізних виробів, щоб звільнитися від важкої опіки батьків, які кажуть: «Ми даватимемо тобі гроші, але ти повинен робити те й те».

Я боровся – хоч і цілком безрезультатно – за дівчину, яку кохав у юності та яка теж кохала мене; зрештою вона мене покинула, бо батьки переконали її, що я не маю майбутнього.

Я боровся проти ворожого оточення в журналістиці, куди закинула мене доля і де мій перший шеф примусив мене чекати три години й приділив мені якусь увагу лише тоді, коли я став шматувати на клапті книжку, яку він читав. Він скинув на мене здивованим поглядом і побачив, що перед ним людина, спроможна вчинити опір ворогові, тобто наділена якостями, без яких не може бути доброго репортера. Я боровся за ідеали соціалізму, потрапив до в’язниці, вийшов із неї й продовжив свою справу, почуваючи себе героєм боротьби за інтереси робітничого класу, аж поки почув «Бітлів» і вирішив, що втішатися роком набагато цікавіше, ніж теоріями Маркса. Потім я боровся за кохання своєї першої, другої та третьої дружин. Боровся за те, щоб знайти в собі мужність розлучитися з першою, з другою і з третьою, бо кохання не тривало вічно, а я мусив іти вперед, щоб нарешті зустрітися з жінкою, яка прийшла в цей світ, щоб стати моєю, – і не була однією з тих трьох.

Я боровся за те, щоб знайти в собі мужність покинути журналістику й наважитися на авантюру написати книжку, хоч і знав, що в моїй країні ніхто не міг прожити з літератури. Я відмовився від цієї афери лише через рік, коли написав уже з тисячу сторінок, які здавалися мені абсолютно геніальними, бо навіть я сам не міг там анічогісінько зрозуміти.

Поки я боровся, мені зустрічалося чимало людей, які закликали до свободи й чим більше намагалися захистити це своє унікальне право, тим у більшу рабську залежність потрапляли від бажань своїх батьків, від шлюбу, в якому обіцяли зберігати вірність своєму партнерові «до могили», від матеріальних обставин життя, від політичних режимів, від проектів, які їм щастило виконати лиш наполовину, від кохання, якому