Олександр Медведєв - Танці утрьох

Справа мені не сподобалася із самого початку.

До того ж, хочу зауважити: коли з повідомленням про вбивство ви отримуєте вичерпну інформацію про злочинця, то, якщо це тільки не кривава й безглузда сімейна різанина, можете бути впевнені — вас водять за ніс.

Утім, якщо вірити цьому загадковому всезнаючому сусідові, чоловік убив свою дружину, отже, злочин можна кваліфікувати як умисне вбивство. Ревнощі? Гроші? Що ще в цьому світі, крім грошей і ревнощів, може стати причиною смертовбивства? Випадковість.

Я тисячу разів обіцяв собі не думати про справу до прибуття на місце злочину. І, звичайно ж, тисячу разів порушував узяте зобов’язання. Тому, заходячи до під’їзду на диво доглянутого дев’ятиповерхового будинку, побудованого явно за індивідуальним проектом, у мене в голові мимоволі вималювалася повна картина злочину.

Чоловік потерпілої, повернувшись завчасно з відрядження, застав її у ліжку з сусідом. Після огидної сцени (можливо з побиттям) витяг зі столу важезне прес-пап’є (я ще з дитинства ніяк не міг позбутися образу прес-пап’є як найжорстокішого знаряддя убивства; пам’ятаю своє здивування, коли виявилося, що предмет моїх дитячих кримінальних переживань виявився легший за футбольний м’яч), що залишилося в спадщину від прадіда, сучасника Достоєвського, і кинувся на сусіда. Дружина, зі сльозами і криком «Не треба!» стала між ним і коханцем. Удар. Чоловік, вражений скоєним, швидко зник з місця злочину. Сусід, що був причетний до вбивства, але сам участі в ньому не брав, щоб якомога швидше позбутися підозр, подзвонив у міліцію.

Жарти жартами, але мої припущення були не безпідставними.

По-перше, вони не потребували додаткових пояснень і залучення сторонніх діючих осіб, вони розкривали механізм убивства через ревнощі, а подібні карні злочини з часів Отелло трапляються досить часто і, як на мене, траплятимуться, поки існуватиме рід людський.

По-друге, дозволяли швидко перевірити точність наданої інформації про вбивцю. Природно, що коханець знає про чоловіка, як правило, більше, ніж чоловік про коханця.

По-третє, з їх допомогою я намагався якось заглушити, відігнати якомога далі гнітючу глуху тривогу, що почала ятрити душу тільки-но смеркло.

Підійшовши до дев’ятиповерхової сірої махини сталінської епохи і з силою поборовши бажання перехреститися, я ввійшов у під’їзд.

Ліфт у будинку 8 по вулиці Лева Гумильова вмонтували вже після завершення будівництва — конструкція, як це зазвичай трапляється у таких випадках, виявилася невдалою. Вузький, маленький і схожий на поставлену вертикально труну ліфт мені не сподобався, але виходу не було і я натис на кнопку восьмого поверху.

Був травень, пів на другу, яблуневий цвіт сліпив очі, а у ліфті, усупереч сподіванням, терпко пахло чи то фіалками, чи то французькою туалетною водою.

6 травня, 13.38

Кримінальний бойовик із Мелом Гібсоном важко уявити без такої сцени: квартира, купа поліцейських у куртках «Los Angeles Police», фотобліци, жовті стрічки, судмедексперти, комісар поліції (в американців — чомусь у званні лейтенанта) і двоє спеціальних агентів, що уминають піцу над акуратно закривавленим тілом. Якщо спробуєш перераховувати всіх присутніх, обов’язково зіб’єшся на другому десятку. Це Америка очима Голлівуду.

Один-єдиний дільничний, що годину переминається з ноги на ногу перед дверима потерпілої в чеканні всіх інших — це Україна, що постала перед моїми очима, коли я вийшов з ліфта на сьомому поверсі.

Представившись і з’ясувавши, що до мого приходу не сталося нічого особливого й у квартиру охоронець порядку проникнути не намагався — тільки наполегливо дзвонив у двері — я дістав з кишені носову хусточку.

Чиста носова хустка в нашій роботі важить більше ніж пістолети, підслухувальний пристрій і дедуктивний метод.

— Гаразд, сержанте. Подивімося, що там усередині.

Двері, як я і гадав, виявилися незамкненими.

Переступивши поріг, я відразу переконався в правдивості слів Силіна. Кислуватий запах горілого, який неможливо сплутати ні з чим, ударив у ніздрі. У величезному дзеркалі відбилися наші напружені обличчя.

Декор квартири вирізнявся своєю оригінальністю. Усі внутрішні перегородки були ліквідовані, тому як тільки ми переступили поріг завузького передпокою, перед нами постала величезна кімната, безладно заставлена меблями. Люстри не було, однак на стінах висіло безліч бра, а на підлозі в найнесподіваніших місцях стояли торшери. Посеред стіни, що напроти дверей, висіла величезна картина — на синьому тлі виднілися червоні обриси кількох чоловіків і жінок, що танцювали, взявшись за руки.

Не знаю чому, але під час відвідин чужої квартири — і при обшуку, і при візиті до друзів — я завжди намагаюсь спершу оглянути санітарний вузол.

Побувавши у ванній, де ванни як такої не було, а стояла імпортна сліпучо-біла душова кабіна, пральна машина і шафка, яку запросто можна було використати під час презентації фірми «Оріфлейм», заглянувши в туалет, обнишпоривши кухню, ми не виявили нічого, вартого уваги слідчого.

У кімнаті, що скидалася на лабіринт завдяки кольоровим ширмам, розцяцькованим зображеннями драконів і якихось однооких химерних істот, як на полотнах китайських художників, ми оглянули кожен закуток, і я вже навіть подумав, що, можливо, господиня (чи її чоловік) кілька разів пальнула задля розваги холостими і, безжурно залишивши двері незамкненими, пішла в гості до подруги. А чоловік подався на рибалку.

Те, чого не хочеш бачити, завжди помічаєш наостанку.