Світлана Дремлюк - На кленовім мості

рай земний, Та розгубили ми ключі від раю... II Зізнаюсь. Подумки я інколи потроху Ладнаюсь у далеку ту дорогу, Що за межу десь пролягає, Хоч знаю, що дорога та — від Бога, Бо він життя благословляв. Всі радощі земні і муки, і тривоги, Падіння й злети — все від Бога. Він межі всім давно порозділяв... III Зазнала всього: злети і падіння, Пусту оману й каяття, І потиск теплих рук. Ховала плач і погляд гнівний, Приходило прощення й забуття, Був розпач, сумніви, вагання, Були надії світлі і кохання, Була сердечність, чистота, Безмірне щастя спілкування І потиск теплих рук... IV Буяння літа буйноцвітне І хор птахів, весняний, літній, І шовк небес ясно-блакитних, Й світання раннє, сонцем вмите, — Усе це літо, літо, літо! Дрімають сосни, сонцем оповиті, Та літо скоро відшумить... Душі тепла мені б не розгубити, Щоб в холод і себе, й людей зігріть. V Усе колись було уже відкрито, Переговорено і пережито, Та маєш власне бачення і відкриття: Це — поступ твій, Твоє життя! Бо день за днем Ти світ свій відкриваєш І книгу мудрості читаєш, І глибину його Поволі осягаєш, Щоб зрозуміть: Так мало жив, Ще менше — знаєш! VI Що ж, час минає — Й біль стихає, Відболює і завмирає, Хоч і душа щемить, щемить... Пишу листи і посилаю, А відповідей не чекаю І не діждуся — добре знаю, А так душа болить... Та не стогну, і не зітхаю — Терплю. Не нарікаю. У чистоту небес пірнаю. Молюся Богу. Треба жить!

2003-2004

Страхи
Боїшся ницості? Чи може, старості? Душі самотності? Чи це вже сталося? Я не питаюся: Сама живу — Остерігаюся. Хоч важко йти, Не спотикаюся, І часом падаю, та піднімаюся. Бувають промахи — Не оглядаюся. Боюся ницості, Боюсь нещирості, Пустопорожності У пору зрілості.

Вересень 2003

«Чигирине, Чигирине...»

Т. Шевченко

Я повернулась в Чигирин, І вулиці струмлять у синь, І Тясмин береги купає... Забуті голоси лунають, Вчуваються, як і знайомі кроки, А ти стоїш, старий, нівроку... Мій добрий, сивий Чигирин, Де вулиці струмлять у синь, Де час, здається, зупинивсь: Буденно й тихо, як колись... Коли ж твоя настане днина? Чигирине, Чигирине...

Квітень 2003

З народних мотивів
Наздогнала літа свої на кленовім мості: — Вернись, літо, вернись, осінь, до мене у гості! Заплакала осінь гірко важкою сльозою, Затужило й собі літо, обнявшись зі мною. — Не вернемось, голубонько, бо так не буває: З цього мосту кленового літа не вертають. З цього мосту кленового — у вирій дорога. Вертай сама, не барися, вертайся, небого. Рано тобі до вирію, не треба спішити, Маєш справ іще багато, — не всю росу спито, Ту, що Богом дарована, що тобі відлита. ... На кленовім мості літа доганяла Не вернулись. Промайнули — Знать, погордували...

Квітень 2003