Світлана Дремлюк - На кленовім мості

Зимовий візерунок пензлю недосяжний, Зимової краси тривожна мить, Зимових настроїв хвилина — Зимовий рай. Ясна зимова днина...

Січень 2003

Сніговий вальс
Гуляє білий сніговій — Кружляння мрій, Чарівних мрій, чарівних! Легких сніжинок цілий рій, Небесний рій, Невпинний рій сніжинок! Кружляє вихор — сніговій, Такий завзятий, Молодий, — щасливий! Це вальс зимовий чарівний, І погляд твій, І усміх твій, І казка ця — навіки!

Лютий 2003

«Не попрощалися. He говорили.»

Пам’яті В. Б.

He попрощалися. He говорили. He вибачалися і не сварились. Ти в інший світ пішов, Як кажуть, кращий... І може, спокій там знайшов, А може, навіть щастя. Чи забуття ти відшукав? Так, кажуть, не буває... Пішов ти просто назавжди. Тебе немає...

Березень 2003

Елегійне
Літа все мчать і мчать невпинно, Мов коні буйногриві буревійно. Минуло десь дитинство голубінню, І юність промайнула сонцевійна, І молоді літа минули тінню. А час іде, щоденно й щохвилинно... Вже й листопади відшуміли в час осінній — Втомилися в роботі безупинній Та й подались у вирій, глибочінню Небес обдарували і безцінні У серці спогади лишили, елегійні... Аж ось уже й зима, мов провидіння, Така сумна, похмура, безнадійна. Хоч живлять душу спогади нетлінні, Літа все мчать, і мчать невпинно.

Квітень 2003

Раздумья
Какая странная зима! Нет снега, все мороз, и солнца мало. Так сумрачно вокруг, так долго ждать, А я уже совсем устала... И одиночество, как кошка, Крадется, душит понемножку: То когти выпустит, то в душу Глазами желтыми блеснет, То горло горечью задушит. Я отряхну — оно уйдет. А то вдруг сладким станет: Мелодией воскреснет, жестом, словом... Воспоминанья вдруг нагрянут — Гоню их от себя, но снова Подстерегают, ждут, когда одна... А может, защищаться не готова? Какая долгая зима!... Так много суеты и сумерков морозных, В людском лесу все ноют и кричат. Как много стало душ пустых, холодних... Но надо верить жить, идти, решать! И знаю я, что впереди — весна, И верю я: все чище и светлее станет!

2001

Посвящение Виле
Бывает же такое на душе, что словом, Ни красками, ни музыкой не передать... Я выслушать тебя была всегда готова, Но до конца друг друга оценить, понять Поможет долгая разлука, одиночество раздумий, Воспоминаний радость и печаль... Восходы солнца и тревога полнолуний, И нежный изумруд травы, и облачная даль, — Все это принесет тебе моей души тепло, Чтобы уютнее тебе вдали жилось.

2001

Думки у надвечір’ї
(секстет зізнань)
І Дарований нам Богом рай земний У пекло ми перетворили, І світ підступний, від жорстокості тісний, Ми творимо для себе знавісніло. І задихаємось, і мучимось, і нарікаєм, Живемо з болем, в муках умираєм. Про землі мріємо обітованні. Й ніхто не думає і не згадає, Що був дарований нам