Хуліо Кортасар - Поза часом

Двадцятеро, а може, й тридцятеро — ми так і не взнали, скільки нас насправді, бо іноді Гленду крутили місяцями в одному кінотеатрі, а іноді — одночасно в двох або чотирьох, а одного разу вона навіть з’явилася на сцені — у виставі «Шаленці», де грала роль дівчини-убивці, і її тріумф зруйнував усі загати й викликав хвилю швидкоплинного ентузіазму, з яким ми не могли погодитися. На той час ми вже перезнайомилися, чимало з нас ходили одні до одних у гості, щоб поговорити про Гленду. Від самого початку Ірасуста з мовчазної згоди решти зробився начебто нашим головою, хоча й не вимагав для себе першості, а Діана Ріверо розігрувала неквапні шахові комбінації, приймаючи або відкидаючи претендентів, що гарантувало нам автентичність й убезпечувало від чужаків і бовдурів. Те, що започатковувалось як вільна асоціація, тепер набуло структури клану, і первісні легковажні розмови змінилися конкретними запитаннями — про епізод, коли героїня оступається у «Вишуканих манерах», про фінальну репліку в «Сніговому полум’ї», про другу еротичну сцену в «Мінливих поверненнях». Ми так любили Гленду, що не терпіли вискочнів, галасливих лесбіянок, зарозумілих ерудитів. Навіть (ми так і не взнали чому) серед нас виникла звичка збиратися у кав’ярні по п’ятницях, коли фільм із Глендою йшов у центрі, а коли стрічку з нею потім демонстрували в якомусь кінотеатрі на околиці, ми знову збиралися за тиждень, щоб усі встигли її подивитися; всі обов’язки неухильно виконувалися, наче ми дотримувалися суворих правил, аби не наразитися на зневажливу посмішку Ірасусти або чемно-нищівний погляд Діани Ріверо, що викривав зрадника й передвіщав покарання. У ті часи наші зустрічі присвячувалися винятково Гленді, її осяйній присутності в кожному з нас, і ми не мали суперечностей чи застережень. І лише поступово, спершу мовби відчуваючи певну провину, дехто почав висловлювати окремі зауваження, подив або й розчарування через якийсь не надто вдалий епізод, банальність чи стереотип. Ми усвідомлювали, що провини Гленди немає в деяких недоладностях, які часом потьмарювали чарівну прозорість «Батога» або фінал «Ніколи невідомо чому». Нам були відомі інші роботи її режисерів, походження всіх цих сюжетів і сценаріїв; до них ми ставилися нещадно, бо починали відчувати, що наша любов до Гленди виходить за межі просто мистецтва і що лише їй вдається уникати похибок, якими грішили інші актори. Діана перша заговорила про нашу місію, причому зробила це, як зазвичай, ухильно, намагаючись не наголошувати на тому, що вважала насправді важливим, але ми завважили її радість, бо вона замовила подвійний віскі й задоволено посміхнулася, коли ми беззастережно погодилися з тим, що нам уже замало цього — кінотеатрів, кав’ярні, замало дуже любити Гленду.

А проте й тоді не пролунали чіткі й зрозумілі слова, ми їх не потребували. Єдине, що для нас важило, — це щастя зберігати Гленду в собі, а щоб досягти цього щастя вимагалася досконалість. Похибки, вади зробилися раптом нестерпними; ми не могли погодитися з тим, що «Ніколи невідомо чому» завершується саме так або що в «Сніговому полум’ї» є огидний епізод гри в покер (Гленда не брала участі в ньому, але він однаково якимось чином бруднив її, мов блювота, — цей жест Нансі Філіпс і неприпустима поява розкаяного сина). Як траплялося майже завжди, Ірасусті випало дати чітке визначення місії, що на нас чекала, і того вечора ми розійшлися по домівках, начеб пригнічені відповідальністю, яку щойно взяли на себе, і водночас прозираючи щастя безхмарного майбутнього, коли ніякі недоладності й зради не потьмарюватимуть образу Гленди.

Наш кістяк інстинктивно зімкнув ряди: мета не залишала місця для примарного плюралізму. Ірасуста розповів про лабораторію лише тоді, коли її було вже обладнано в одному з особняків у Ресіфе де Лобос [9]. Ми порівну розподілили обов’язки серед тих, хто повинні були зібрати за можливістю всі копії «Мінливих повернень» — ми зупинили свій вибір на цій стрічці, бо вона мала порівняно небагато вад. Нікому не спало на думку порушити питання про гроші, Ірасуста був компаньйоном Говарда Х’юза [10] з видобутку олова в копальнях Пічинчи [11] — завдяки цьому надзвичайно простому механізмові ми одержали необхідну владу, літаки, спільників і винагороду. Ми не мали навіть власного офісу, комп’ютер компанії «Хейгар Лосс» запрограмував завдання й етапи їхнього виконання. За два місяці після тих слів Діани Ріверо лабораторія вже була в змозі замінити в «Мінливих поверненнях» невдалий епізод із птахами на інший, що повертав Гленді чудовий ритм і смислову точність її акторської гри. Фільм вийшов уже кілька років тому, і його повторний показ на світових кіноекранах не викликав жодного подиву: пам’ять жартує з людьми і змушує їх повірити в свої метаморфози та варіації; мабуть, сама Гленда не завважила б підміни, зате б відзначила — адже це відзначили всі ми — справжнє диво досконалої відповідності побаченого й очищеного від нашарувань спомину, що повністю збігався з ідеалом.

Місія виконувалася безперестанно; щойно упевнившись в ефективності лабораторії, ми негайно викупили копії «Снігового полум’я» та «Призми»; решта фільмів були піддані обробці точно в строки, визначені персоналом «Хейгара Лосса» та лабораторії. У нас виникли проблеми з «Вишуканими манерами», оскільки нафтові магнати з еміратів зберігали копії задля особистої втіхи, тож довелося вдатися до неймовірних хитрощів і зусиль, аби їх викрасти (називатимемо речі своїми іменами) й непомітно для власників замінити на інші. Лабораторія працювала на такому високому рівні, який спершу здавався нам недосяжним, хоча ми й не наважувалися прохопитися про це Ірасусті; хоч як це дивно, найбільше сумніви брали Діану, але коли Ірасуста показав нам «Ніколи невідомо чому», ми побачили справжній фінал, побачили, що Гленда — замість повернутися в дім Романо — спрямувала автівку до стрімчака й вразила нас своїм розкішним і таким необхідним падінням у вир, і зрозуміли, що досконалість можлива й у цьому світі, й відтак Гленда залишатиметься завжди досконалою, завжди досконалою для нас.

Найважче, звичайно, було визначатися з переінакшеннями, з тим, що слід було вирізати, зі змінами в монтажі та ритмі фільму; ми по-різному сприймали Гленду, і через це виникали серйозні суперечки, залагодити які вдавалося лише після ретельного аналізу, а