Юрій Ігорович Андрухович - Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

для трепету і млості,

для гостроти і свіжості в серцях

репрезентуєм підземельні кості.

Панове, всі ми ходим по мерцях,

як по мостах. Вони лежать під нами,

тверді, мов підмурівки у домах, —

ростуть униз невидними вогнями.

Пройміться світлом ницих костомах…

Розкішно вам у ложі, мов на лоні,

на галереях — тупіт і аншлаг,

ви так бурхливо плещете в долоні,

немовби винні в смерті бідолах…

Панове, цить!

                (Стікає воском люстра…)

Мерці мерцями, їм не в голові.

А ми — мов лишаї на тілі людства —

голодні, ґеніальні і живі.

Тож порятуйте нас! і лорнетуйте

худу й безкровну шкіру ґалатей.

Подайте хліба, рани побинтуйте —

панове, всі ми схожі на людей,

зігравши королів і принців крові,

у вицвілих плащах, мов у мішках,

підем у тьму — в мансарди вечорові

і спати полягаєм на дошках…

НАШІПТУВАННЯ З ВІКІВ

В 1855 р. Франц-Йосиф відвідав знову Замок у вечірній порі, в каварні гостила його шляхта, з балькону наварні цісар оглядав ілюмінацію Львова на його честь.

І. КРИП'ЯКЕВИЧ «Історичні проходи по Львові»

Мій цісарю, хвала тобі — яка щаслива нація,

що ти ступив на наш пісок вечірньої пори.

Кущем небесним зацвіла ясна ілюмінація,

остроги в тебе срібляні. Ти дивишся з гори.

І дим ракетниць очі їсть — яке палке зворушення!

У церемоніймайстра з напруги карк упрів.

Ми всі готові хоч на смерть, мов посполите рушення,

і сльози капають з очей гицлів та шандарів.

(Наш загумінок став як сад. Петардами і бомбами

обстріляно небесне дно для більшої краси.

Оркестри віддано ревли тромбонами і тромбами,

повії прали неґліже і пудрили носи).

Ілюмінація! Оркестр! Волаємо і граємо —

цісарська доля — наче сфінкс, і що вона пошле? —

чуму, пожежу чи війну, небіжчика в Сараєво,

тож веселися, цісарю, ти ще дитя мале!

Ще маєш білого коня і капелюха з перами,

твердиня влади, мов горіх, імперія без меж,

таємно вішаєш когось, обдурюєш паперами,

і де ще той двадцятий вік, в якому ти помреш?..

НОВІ ЕТЮДИ БУДІВЕЛЬ

КАСАРНЯ

ми навіть її не бачимо і не знаємо яка вона

адже вдосвіта вибігаємо з неї повертаємось

коли споночіє

певно вона мурована

ще досі в ній пахне кінським потом

і сіном зі стаєнь гусарського реґіменту

здається має кам'яні сходи

а коли ми шкребемо її безконечно чорну підлогу

відламками шкла і тупими бритвами

то здається шкребемо спину великого кита

вгрузлого в мілину

у листопадовій пітьмі шостої ранку

лунає сурма побудки

розлучивши кожного з його нічними дівчатами

і під хрипкі погрози капралів

друга чота зіскакує на голови першій

ми ніяк не можемо розтулити очей і руки

все ще тягнуться за дівчатами котрі відпливають

і так починається день

ВОКЗАЛ

отут ми прагнемо сісти в потрібний поїзд

слідуючи за дороговказами поспішаємо

крізь тісні коридори між клунками й валізами

нам ніколи вгору глянути де під кулястим склепінням

повисла запорошена й тьмяна

флорентійська люстра

стискаємо спітнілі мідяки як пружину

шикуємося в безладні черги

над нами гіпсовий настінний путті десятих років

дме в позолочений ріжок іноді

глянемо в бік знудженої блондинки

що притулившись до колони їсть яблуко

врешті виринаємо

на пропахлому пивом і трояндами пероні

когось цілуємо просимо не забувати сумніваємося

чи потрапили на своє місце

аж поки не відірвемось від землі

і м'яко рушимо

заспокоєні дивимося з вікон як жовкнуть

перші дерева у приміських лісах

УНІВЕРСИТЕТ

ми послуговуємось мертвими мовами

ходимо безпорадні серед астролябій реторт

черепів

з висоти земляного валу слухаємо

дзвін миколая на брукованому подвір'ї слухаємо

красномовного ритора заляпаного крейдою ціцерона

на уроках медицини зазираємо в очі

мерцям

ховаємо в кишенях тютюн і нецнотливі малюнки

вранці чемно ступаємо за капеланом

жбурляємо в котів малими філософськими камінцями

опівдні втікають від нас

найдотепніші силогізми і формули адже

поруч за крутими вогкими мурами

саме розвішує щойно випрану

мокру ваговиту

білизну

медова служниця підстарости

ГРОБНИЦЯ

і ось ми зібралися всі разом ціла родина

коли цвинтарні служаки відітнули

непевний промінь за останнім з нас

ми знову зустрілися як за найкращих часів

гри на біржах

катання на фіакрах

недільних балів у заміському клубі

лежимо на твердій підлозі

під мармуровою чашею

що від палого листя й дощівки тяжка

та все ж у пристойному товаристві

праворуч цукровий маґнат

ліворуч оперний тенор

не чуємо як тече вода шумить вітер але

іноді глухої нічної пори здригаємось

коли затягне лайдацьку пісню молодь

повертаючись пізно з танців

у робітничі передмістя

БІБЛІОТЕКА

ми шукаємо щонайточніших знань

драбинами сходимо на вищі поверхи книгозбірні

нишпоримо по стелажах спільно з павуками

здіймаючи крейдяні хмари під стелею

мов на вершині стрімкої вежі

чуємося повітряними гімнастами

аж забиває дух і ледве

втримуєм рівновагу

поринаємо в найтовщі томи без надії колись вибратися

книги поглинають нас як моря

хапаємось руками за різьблені виступи

сяк-так тримаємось на поверхні

і коли вже цілком підупадем на силі

засапані обсипані штукатуркою

здається знаходимо

в гущавині сап'янів та коленкорів

притулене до стіни

легке і тепле

гніздо

вуличної ластівки

ЛІКАРНЯ

ми стаємо щоразу легшими

о десятій ранку по закінченні процедур виходимо

всі в однакових фланелевих піжамах

в наших рухах дедалі більше невагомості

ходимо парком старої садиби

граємо в доміно біля гіпсової купальниці над водою

по обіді граємо в доміно у палатах

іноді нянька висварить когось

хто наслідив калошами на музейному килимі

граємо в доміно дивимось у вікна

часом повз оранжерею і літню альтанку

проносять когось такого

укритого твердим накрохмаленим простирадлом

їмо яблука

в наших очах щораз більше ясності

до пізньої ночі тишком розповідаємо анекдоти

водночас прислухаємось

коли ж нарешті вирине з лісосмуги

той сліпучий експрес далекого прямування

ПЛАНЕТАРІЙ

вчимося бути далекоглядними

недільного дня тяжіємо до повчальних розваг і видовищ

розглядаємо небо зі сферичної башти

випнутої мов око циклопове

неподалік чортового колеса та літньої естради

виткими сходами прямуємо до зірок

припадаємо до телескопа як до дерева

наводимо різкість в окулярі

ця чудодійна гармата для споглядання висот

показує нам парад планет

на цупкому картоні небесної мапи

засвічуються одне за одним електричні сузір'я

хочемо запам'ятати їхні назви

адже навколо стільки туманностей

нетерпляче питаємо коли ж буде

чумацький шлях

зійшовши знову на землю

стріпуємо з плечей місячний пил

п'ємо лимонад у павільйоні навпроти

саме тут і