Томас Манн - Доктор Фаустус

Глибокі зрушення відбуваються у цей час і в творчості Томаса Манна, в його естетиці й поетиці. Найповніше і найвиразніше вони проявилися в романі «Чарівна гора» (1924), наступному після «Будденброків» етапному творі письменника, що став іще однією підставою до присудження йому 1929 року Нобелівської премії (хоч офіційно премію надано за «Будденброки»). «Чарівна гора» — це, порівняно з «Будденброками», роман з іншою структурою, який утвердиться в пізній творчості Томаса Манна; до цього типу романної структури належить і «Доктор Фаустус». У «Чарівній горі» Манн пориває з традиційною Тюрмою реалістичного роману XIX століття, що засновувалася на «поетиці життєподібності», і широко вдасться до засобів і форм, які у нас звичайно називають «умовними» (хоч умовність закладена в самій природі мистецтва). Тут художня умовність великою мірою організовує структуру всього твору хоч твір і старанно зображає емпірику життя, специфічні побут, звичаї, психологічну атмосферу високогірного санаторію для хворих на сухоти.

За визначенням автора, «Чарівна гора» — це «документ духовного стану Європи і духовної проблематики першої третини XX століття», дослідження «хвороби духу», породжуваної кризою «буржуазно-ліберальної епохи». У внутрішньому зв'язку з проблематикою роману, з його концепцією перебуває те, що його дія розгортається в санаторії Берггоф, де хвороба всюдисуща, проймає всі прояви життя, насичує до краю духовно-психологічну атмосферу. Так виникає місткий образ-символ «чарівної гори», що передає «духовний стан» буржуазної Європи, відтіняє найістотнішу його рису і тим самим узагальнено виражає «ідейну формулу» твору Цей символіко-метафоричний зміст посилюється введенням міфологічних паралелей і алюзій (вони вже є в заголовку роману), які співвідносять перебування головного героя Ганса Касторпа на «чарівній горі» з перебуванням рицаря Тангейзера в гроті Венери і створюють глибокий філософсько-психологічний підтекст.

Разом із тим у романі наявна «ситуація експерименту», тобто ситуація умовна, «штучно» спрямована на виявлення певних сутностей, закономірностей, колізій цивілізації, що хилиться до занепаду. Це характерно для «інтелектуального роману», який набув яскравого розвитку в літературі XX століття; «Чарівна гора» належить до кращих його зразків і, до речі, наведений жанровий термін був запропонований саме Томасом Майном 1924 року у зв'язку з її виходом у світ. Головне завдання «ситуації експерименту» в «Чарівній горі» — критична перевірка ідейного багажу буржуазної цивілізації перед найсерйознішими історичними випробуваннями, що на неї чекають.

Відповідно в «Чарівній горі» маємо й героїв іншого типу, з іншою структурою, ніж у «Будденброках». Там герої за своєю сутністю — соціально-побутові фігури, образи-характери, що мають типові риси свого суспільного середовища й свого часу. Тут же, за визначенням автора, «всі вони посланці різних сфер духу, різних принципів і «світів». Саме в цьому стрижень не тільки образів «ідеологів» Сеттембріні та Лео Нафти, а й образів Клавдії Шоша, Піперкорна та й центрального героя роману Ганса Касторпа. Але це не робить їх «тінями ідей», «ходячими алегоріями», кожен із них наділений неповторними індивідуальними рисами, характером, і читачі сприймають їх як живих, реальних людей.

Важливо ще відзначити те, що в основу «Чарівної гори» закладена колізія суперечки, яку ведуть за душу молодого Ганса Касторпа, «середнього європейця». Ведуть цю суперечку Сеттембріні й Лео Нафта, що представляють різні ідейні світи, різні світоглядні системи. Нащадок карбонаріїв Сеттембріні репрезентує ліберально-демократичну ідеологію XIX століття, підвалини якої заклали гуманісти Відродження, а головні принципи сформулювали просвітники XVIII століття. Він виступає поборником розуму й права, гуманізму й свободи особистості, науки й прогресу («найстрашніше для нього — зневіритися в силі науки й прогресу»). Драма Сеттембріні в тому, що ці ліберально-демократичні ідеали втратили здатність «чарувати європейську душу», що в епоху імперіалізму ідеологічний клімат різко змінився. Його антагоніст Лео Нафта проповідує ідеологію антигуманізму й тоталітаризму, яка виникала на грунті кризи буржуазного суспільства та його культури. Її суть з граничною лаконічністю передана в таких словах: «Категоричний наказ! Залізна спаяність! Насилля! Слухняність! Терор!» Це і є те реальне зло, з яким вступає у боротьбу, письменник-гуманіст Томас Манн.

Загалом же на шляху до «Доктора Фаустуса» роман «Чарівна гора» — чи не найзнаменніша віха. Насамперед, у ньому тема духовної кризи буржуазної цивілізації стає наскрізною і отримує глибоке, критично загострене аналітичне втілення. Поряд із цим у структурі роману маємо багато елементів, які з певними модифікаціями ввійдуть у структуру «Доктора Фаустуса» й стануть у ній визначальними. Це і наявність «ситуації експерименту» з її специфічними завданнями, і тип героїв, що виступають передусім «посланцями різних сфер духу, різних принципів і світів», і міфологічні мотиви та паралелі, роль яких ще більше зросте, і, нарешті, суперечка за душу героя як наскрізна колізія, суперечка з силами зла, що різко активізувалися.

1926 року Томас Манн починає працювати над своїм найоб'ємнішим твором, тетралогією «Йосиф і його брати», і ця праця розтягнеться більш ніж на півтора десятиліття. Перші дві її частини, романи «Минуле Якова» і «Молодість Йосифа», були завершені до еміграції й опубліковані в 1933 й 1934 роках. Роботу над тетралогією письменник активно продовжував у перші роки еміграції, і 1936 року вийшла третя її частина, роман «Йосиф у Єгипті». Далі настала тривала пауза, і четверта книга, «Йосиф-годувальник», була створена вже під час другої світової війни й побачила світ 1943 року.

Коли в Німеччині відбувся фашистський переворот, Томас Манн подорожував по Швейцарії і Франції. На батьківщину, де встановилася гітлерівська диктатура, він не повернувся і став письменником-емігрантом. Це рішення зумовлене всією його ідейною еволюцією післяжовтневого періоду. Він рішуче заперечував фашизм, вбачаючи в ньому «нове варварство», породжене кризою буржуазної цивілізації, і першим його виступом проти тоталітарної ідеології була, власне, «Чарівна гора». В подальші роки у публіцистиці, в літературно-критичних статтях, у художній творчості, де найпомітнішим із цього погляду явищем була новела «Маріо і чарівник» (1930), він не раз виступав з викриттям і осудженням фашистського мракобісся. В еміграції Томас Манн дедалі активніше включається в антифашистський рух, колишній автор «Роздумів аполітичного» стає громадсько-політичним діячем і публіцистом, до голосу якого прислуховувалися не лише німецькі емігранти, а й західна, зокрема американська, громадськість. В перші роки еміграції він жив переважно у Швейцарії, а 1938 року переїхав до США. Наприкінці 1939 року виходить «Лотта у Веймарі», його «гетівський роман», де він стає на боротьбу з фашизмом, виходячи з гуманістичних традицій німецької культури й захищаючи ці традиції від фашистських фальсифікацій. Однак «Лотта у Веймарі» — це передусім роман про Гете, якому в духовному житті самого письменника належала особлива роль, спроба проникнення у внутрішній світ і психологію «найбільшого з німців» та розкриття усієї їхньої складності й неоднозначності. В розрізі