Томас Манн - Доктор Фаустус

усвідомлював (це прийшло значно пізніше), тоді занепад і загибель родини Будденброків він схильний був мотивувати «метафізично», підвладністю її загальному законові всього живого, за яким після становлення і розквіту неминуче настають занепад і смерть. Але цей процес відтворено в «Будденброках» з такою життєвою повнотою і переконливістю, з такою соціально-побутовою оснащеністю й таким багатством реалій, що роман наповнився великим суспільно-історичним змістом, став містким художнім узагальненням одного з характерних аспектів життя цілої епохи. Цим насамперед пояснюється загальноєвропейський успіх, який скоро прийшов до роману. Про все це автор так писав через півстоліття, говорячи про себе в третій особі: «Він надумав відтворити «занепад однієї родини, однієї однісінької ганзейсько-північнонімецької родини… але виявилося, що в його образах, характерах, настроях і долях упізнало себе все європейське міщанство, впізнало себе і стан своєї душі на рубежі століття, коли ще залишилося десь півтора десятиліття до першої світової війни, до початку світової революції і до кінця буржуазної епохи».

Роман «Будденброки» написаний у традиції класичного реалізму XIX століття, такої характерної для нього «поетики життєподібності» «зображення життя у формах самого життя». Він розгорнутий в епічному часі й просторі, розповідь ведеться в ньому неспішно, грунтовно, деталізовано, без помітного для читача втручання автора, ніби імітуючи плин самого життя. Герої роману за своєю природою — соціально-побутові постаті, що несуть у собі типові риси певного суспільного середовища, певної епохи в житті німецького бюргерства. Вони, так би мовити самодостатні, в тому розумінні, що в жодній мірі не виступають персоніфікаціями якихось ідей чи їхніми символами, що їхній основний зміст і цінність — в їхньому наявному бутті, в характерах, що поєднують у художню цілісність індивідуальне, соціально-історичне загальнолюдське.

Словом, перший роман Томаса Манна і за своїм змістом, і за структурою дуже далекий від «Доктора Фаустуса». І все-таки є в ньому і компоненти, певні нитки, що тягнуться від одного твору до другого. Це, по-перше, елемент автобіографічності, притаманної обом творам, хоч і різнопланової. Автобіографічність «Будденброків» пряма, об'єктивно-історичного плану (історія родини Маннів) і лежить вона на поверхні, тоді як у «Докторі Фаустусі» вона прихована, суб'єктивно-душевна, пов'язана переважно із сферою духовного й творчого життя митця. Сам він не раз указував на цей струмінь роману, наголошуючи на його «сповідальності» «Власне, це не що інше, як найвідвертіша сповідь», — написав він про роман 1 січня 1946 року, наближаючись до його завершення. По-друге, в останній книзі «Будденброків» на перший план виходить тема мистецтва, яка стане провідною в «Докторі Фаустусі». Важливий також контекст, в якому ця тема з'являється в «Будденброках», мистецтво тут постає у тісному зв'язку з занепадом родини і з глибокою кризою бюргерського світу та його культури. В цьому теж вловлюється віддалений перегук з останнім, підсумковим романом Манна.

До першої світової війни Томас Манн написав ще роман «Королівська високість» (1909), «консервативну утопію» за пізнішим його визначенням, драму «Фьоренца» (1904), де на матеріалі італійського Відродження ставляться злободенні сучасні проблеми, зокрема відношення мистецтва до життя, і ряд новел. Серед них слід виділити групу Kunstlersnovollen, «новел про митців», зокрема «Трістана» (1902), «Тоніо Крегера» (1903) і «Смерть у Венеції» (1911), що для нас становлять інтерес і як віхи на шляху до «Доктора Фаустуса».

У зв'язку з цим слід сказати, що загалом у трактуванні мистецтва, його природи й призначення, його співвідношення з життям Томас Манн виходив із глибинної традиції німецької естетики, для якої, починаючи від Канта і Шіллера, характерне протиставлення духа і життя, мистецтва і дійсності. У Шопенгауера й Ніцше це протиставлення стало абсолютним, набрало суто метафізичного характеру. Обидва ці філософи мали великий вплив на Манна, особливо на ранніх етапах; виразно позначився він і на «Будденброках», а ще більше на «новелах про митців», де протиставляються як антиподи мистецтво і життя, митці, носії духа і «червонощокі», бездуховне й грубоутилітарне буржуазно-міщанське середовище. Але разом із тим Манн, на відміну від Шопенгауера й Ніцше, не відривав мистецтва від суспільного життя і руху історії. У нього проблеми мистецтва дедалі тісніше пов'язуються з кризою буржуазного суспільства та його духовної культури, і його твори про митців дедалі більшою мірою стають вираженням цих процесів масштабного суспільно-історичного змісту.

Складним випробуванням стала для Томаса Манна перша світова війна 1914–1918 років, коли він пережив гостру світоглядну кризу і, подолавши її, вийшов у повоєнний час на нові світогляди й творчі орбіти. Ця криза поступово назрівала в передвоєнний період, і коріння її в тому, що автор «Будденброків», не приймаючи німецької дійсності доби імперіалізму, звертав свої погляди в минуле, до раніших періодів життя німецького бюргерства з його специфічним суспільним укладом і культурою. «Небезпечні зв'язки з минулим «усе більше перетворювали мене в консерватора», — так згодом він оцінить цей етап своєї ідейної еволюції. Не без наголошення демонстрував він тоді свою громадсько-політичну індиферентність і навіть пробував виставити її як вірність традиціям «німецького духу», традиційному способові суспільно-духовного життя своєї вітчизни Все це зрештою призвело до того, що коли вибухнула перша світова війна Томас Манн пройнявся «патріотичним настроєм» і виступив зі специфічною апологією імперіалістичної Німеччини. Цю війну він витлумачував як боротьбу «культури», носієм якої була проголошена Німеччина, з «буржуазною цивілізацією» (це, за його концепцією, власне, стагнація культури, коли зберігаються її зовнішні оболонки, але зникає динамічна творча суть), носіями якої були оголошені Англія і Франція (книга «Роздуми аполітичного», 1918).

У повоєнні роки Томас Манн, як і чимало інших західних письменників того часу, переживає, кажучи відомими словами Ромена Роллана, «перехід до нового кола ідей». До тих глибоких зрушень, що відбуваються в його Світогляді, спричинилися передусім грандіозні соціально-історичні потрясіння — перша світова війна, Велика Жовтнева революція в Росії, Листопадова революція в Німеччині. Головне в ідейній еволюції письменника — радикальне переосмислення концепції суспільного й культурного розвитку, його рушійних сил і перспектив. Криза бюргерства та його культури тепер не уявляються йому, як за часів написання «Будденброків» і «Королівської високості», глухим кутом, перед ним відкриваються далекі перспективи суспільного й культурного поступу, який він теж певною мірою починає пов'язувати з соціалізмом. Він усе гостріше усвідомлює сучасність як перехідну епоху, і в 1926 році заявляє, що «з буржуазною формою життя буде покінчено», бо вона «вичерпала себе й приречена на загибель» і в майбутньому «буде витіснена новим світом, що виникає на Сході» («Любек як форма духовного життя»). Але він не зрікається й «бюргерства як життєвої о)юрми», в його очах вона зберігає суспільно-культурну цінність для майбутнього, бо «надто тісно ця життєва о^юрма поєднана з ідеєю людяності, гуманізмом