Марія Дивосвіт - Книга, що розмовляє : пригоди Тимка у світі Мрій, Марія Дивосвіт

Місто без імен

Світ навколо Тимка раптово змінився знову — він опинився на площі великого міста, але тут було щось дивне: будинки стояли мовчазно, а люди ходили, не дивлячись один на одного. Вони ніби загубили себе. Ніхто не називав одне одного і не говорив своїх імен.

— Ласкаво просимо до Міста без Імен, — почув він голос, і обернувся. Перед ним стояла маленька дівчинка з очима, повними суму.

— Тут усі забули, хто вони. Без імен ми втрачаємо себе, — пояснила вона. — Якщо імена зникнуть, зникнуть і казки, бо історії розповідаються і пам'ятаються іменами героїв.

Тимко подивився на себе, намагався згадати своє ім'я, але раптом відчув, що забуває.

— Хто я? — прошепотів він, і холод пройшов по спині.

Дівчинка взяла його за руку і повела у вулиці міста.

— Ти маєш нагадати усім їхні імена, — сказала вона. — Але спершу — собі.

Тимко зібрав усю свою увагу, і раптом перед очима з'явилися спогади: мама, книги, горище, старий ліхтарик... — і слово «Тимко» яскраво засіяло в його свідомості.

Він усміхнувся і відчув, як тепло наповнює серце.

— Я — Тимко! — сказав він впевнено.

Потім вони пішли до першої людини — старого коваля, який дивився вдалину без виразу. Тимко крикнув:

— Ти — Микола!

Обличчя хлопчика відразу засяяло, він посміхнувся і промовив своє ім'я вголос.

Так він пройшов містом, нагадуючи людям їхні імена — Марія, Петро, Оля, Іван... Кожне ім'я повертало частинку особистості, відновлювало пам'ять і світло в очах.

Та раптом Тимко відчув, як хмара сумніву сповзає на його думки.

— А що, як я забув своє справжнє ім'я? — злякався він.

Він сів на камінь і закрив очі. Згадав історії, які читав, свої мрії, свою родину. В серці йому підказали — справжнє ім'я — це не просто слово, а те, ким ти є всередині.

З новою силою він встав і продовжив рятувати місто.

Нарешті всі люди стояли, тримаючись за руки, знову впізнавши себе.

— Дякую, Тимко, — сказала дівчинка. — Ти не тільки повернув імена, а й навчився любити себе таким, яким ти є.

У той момент перед хлопчиком знову відкрилася порожня сторінка. Тепер вона світилася теплим світлом — ознака нової надії.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍