Джоан Ліндсей - Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Місіс Бамфер
Джим, молодий поліціянт
Месьє Луї Монпельє, годинникар із Бендіґо
Реґ Ламлі, брат Дори Ламлі
Джаспер Косґроув, опікун Сари Вейборн
Полковник і місіс Фітцг’юберт, мешканці Лейк-В’ю у Верхньому Македоні в літній час
Високоповажний Майкл Фітцг’юберт, їхній племінник з Англії
Альберт Крандолл, конюх у Лейк-В’ю
Містер Катлер, садівник у Лейк-В’ю
Місіс Катлер
Майор Спрек із дочкою, Енджелою, відвідувачі Урядового котеджу в Македоні з Англії
Лікар Кулінг із Нижнього Македона
Та багато інших, які в цій книжці не згадуються.
Правда «Пікнік біля Навислої скелі» чи вигадка — вирішувати моїм читачам. Оскільки той фатальний пікнік відбувався тисяча дев’ятисотого року й усі персонажі цієї книжки давно померли, навряд чи це важливо.
1
Усі погодилися, що день для пікніка біля Навислої скелі випав пречудовий. Мерехтливий літній ранок1 був теплим і погідним, а крізь вікна їдальні під час сніданку долинало пронизливе цвіркотіння цикад на локвах2 і гудіння бджіл над фіалками, порослими уздовж під’їзної дороги. На бездоганних клумбах, похиливши важкі голови, майоріли жоржини, а охайні газони аж парували під сонцем, що підіймалося з-за горизонту. Гортензії, ще затінені кухонним крилом Коледжу, вже поливав садівник. Мешканки Коледжу місіс Епл’ярд для юних леді ще з шостої ранку милувались безхмарним синім небом, пурхаючи у святковому мусліновому вбранні, мов зграйка сполоханих метеликів. А до того ж це була не просто субота і не просто довгоочікуваний щорічний пікнік. Це був День Святого Валентина, який традиційно відзначали 14 лютого, обмінюючись вигадливими листівками й невеличкими подарунками. Вони були неймовірно романтичними й суворо анонімними — наче їх і справді принесли в дар закохані шанувальники. Хоча чи не єдиними чоловіками, до яких протягом семестру можна було бодай усміхнутися, були старенький садівник-англієць містер Вайтгед і конюх-ірландець Том.
Директорка лишилась без листівок, мабуть, єдина на весь Коледж. Ні для кого не було секретом, що місіс Епл’ярд не схвалювала ні Дня Святого Валентина, ні сміховинних подарунків, що захаращували камінні полиці Коледжу аж до Великодня й додавали прибиральницям не менше роботи, ніж щорічне вручення призів. І то неабиякі полиці! У великій залі їх було дві — під їхньою мармуровою вагою зігнулися пари каріатид3 із бюстами не менш пружними, ніж у самої директорки; а інші, з мореного різьбленого дерева, прикрашали тисячі мерехтливих люстерок. Уже тепер, у тисяча дев’ятисотому році, Коледж «Епл’ярд» виглядав безнадійно застарілим, зовсім не вписуючись ні в час, ні в простір австралійського бушу4. Неоковирний двоповерховий маєток був одним із тих химерних будинків, що, мов екзотичні гриби, розрослися по всій Австралії після того, як тут знайшли золото. Навряд чи комусь вдалося б пояснити,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пікнік біля навислої скелі, Джоан Ліндсей», після закриття браузера.
