Anael Crow - Доброчесність і Порок, Anael Crow

            – Значить, – промовила схимниця, – воно сидить у підвалі? У підземній в'язниці?

            – Зло у вас під ногами, – ствердно кивнув отець Томас. – І відтепер вам доведеться жити  у безпосередній близькості до нього. Задоволення, скажу вам, сумнівне – наглядати, щоб Слово Боже, яким запечатані двері його тюрми, залишалося незламним. Колись це був лише мій обов'язок. Тепер ще й ваш, – розвернувшись на кріслі, каліка пильно вдивився в обличчя Агати, вивчаючи на ньому дивний вираз захоплення. Погляд його спохмурнів. – Ось вам моя порада: не турбуйте його зайвий раз. Взагалі, забудьте про те, що сховано внизу. Забороніть собі про нього думати. Знайдіть якесь гідне заняття, яке потребує виняткової уваги, на кшталт переписування церковних книг абощо,  і віддайтеся йому повністю. Принесіть себе в жертву духовному обов'язку і нудьзі, які панують тут. І, звичайно ж, завжди пам'ятайте про те, що світ раз і назавжди позбувся гріха і більше він нікому не може  завдати шкоди.

            Мабуть, з усієї розмови саме цей момент справив на сестру Агату найбільше враження, бо вона, подібно до дружини Лота, ледве не перетворилася на соляний стовп. Віднині їй довіряли дещо вкрай важливе, бо тільки вона серед усіх претендентів виявилася гідною такої честі. І Содом, і Гоморра, і Адма, і Севоїм лежали біля її ніг, бо у підвалах підземної в'язниці було живцем поховано щось більше, ніж злочинні міста, – сам Диявол  – джерело всесвітнього Зла. Потрясаючи ланцюгами, він тремтів від безсилля, не маючи можливості вирватися назовні. А що відчувала вона? Слабка, але сповнена благих помислів, Агата черпала твердість у вірі. Господь, який одного разу сприяв ув’язненню Нечистого, нині надавав їй сил, аби вона до кінця своїх днів  залишалася його пильним сторожем.

            …М'який дотик до ноги, та й того менше – легесеньке торкання до довгих чернечих спідниць змусили сестру Агату здригнутися і відсахнутися так різко, що її гострі лопатки втиснулися в залізні грати. Величезний рудий кіт безшумно прослизнув у щілину між нещільно прикритими дверима і одвірком й стрімко кинувся до інвалідного візка.

            Скрижанілі від жаху пальці черниці міцно вчепилися у розп'яття, що висіло у неї на грудях. у той час, як пухнасте створіння вже встигло застрибнути отцю Томасу на коліна і довірливо тицялося мордочкою у вузьку зморщену долоню.

            – Вам нема чого боятися, – заспокоїв її священник. – Це – Юда. Він не завдасть вам незручностей, оскільки віддає перевагу виключно чоловічій компанії.

            Але серце нещасної Агати все ще  вистрибувало з грудей. Сам вид нечистої тварини, утробні звуки, які вона вивергала, навіть не відкриваючи пащі, вселяли в неї  не тільки огиду, а й обурення від однієї її присутності в цьому місці. Адже кішки з давніх-давен вважалися якщо не втіленням диявольських сил, то вже точно підсобниками Сатани. Всі їхні звички, весь зовнішній вигляд штовхав людину у вир спокус і відволікав від благочестя.

            –  Але хіба котів не винищили? Їх давно ніхто не бачив..., – пробурмотіла зі страху вона.

            – Юда унікальний… , – знизав плечима священник. – Хоча б тому, що він, напевно, останній представник свого виду.

            – Але він може виявитися фамільяром [2].

            – Забобони, – відмахнувся від неї панотець. – Втім, давайте поміркуємо… Якщо Порок засуджений і відбуває покарання в цій в'язниці, з якого дива вам боятися кішок? У світі не залишилося нічого поганого, нічого огудного чи неприємного нашому Господу. Ні відьом, ні їхніх поплічників. Усе пішло у небуття. З огляду на це Юду навряд чи можна підозрювати у непристойній поведінці.

            Золотисті брови сестри Агати повільно сповзалися над темними карими очима, коли вона обмірковувала почуте. Вуста її розтулилися в спробі заперечити, але на думку не спадало нічого, до чого можна було б апелювати.

            – Та й за старих часів, – вів далі отець Томас, – на мою думку, ці благородні тварини постраждали не менше, ніж святі мученики за віру Христову. Тільки на відміну від останніх вони стали жертвами злочинного невігластва і неповаги до Божих творінь, а не прикладом духовної стійкості. «Кішок треба винищувати». Яка нісенітниця! Ignorantia non est argumentum. (Невігластво – не аргумент.)[3] Варто цьому божевільному гаслу знову замайоріти разом із прапором релігійного фанатизму, який я щиро зневажаю, як тут і там починається масова істерія. Нещасних тварин четвертують і забивають камінням до смерті, стрімко зменшуючи їхню чисельність. І ніхто не замислюється над тим, що й їм знайшлося місце в плані Господа нашого, і вони відіграють у ньому не меншу роль, ніж сама людина. Неозброєним оком я можу розгледіти важливу функцію, яку Він милістю Своєю заклав у них. Але ціль досягнута: кішки винищені на всій Землі. Тож чи варто дивуватися частим спалахам хвороб, які забирають тисячі життів? Що, на вашу думку, приносить чуму, сестра Агата?

            – Щури. Це всім відомо.

            – Дурниці! Людська дурість – і ніщо інше! Коли кішок було більше, вони винищували щурів. Кішок не стало, і величезні зграї гризунів заполонили Місто. Чи давно ви були у Новому Едемі?

            – Досить давно…

            – Востаннє я їздив тамтешніми дорогами, наче свіжозораним полем – такими вибоїстими вони мені здалися. Пацюки верещали й лопалися, як переспілі томати під колесами моєї коляски, і мені доводилося зчищати їхні мерзенні трупи совком! Але ми відволіклися…,  –  зробивши паузу, старий важко перевів дух. –  Отже, ми дійшли висновку, що щури розносять хвороби, і люди заражаються ними. Відчувши перші симптоми або уже давно страждаючи від своїх болячок, вони йдуть у храм Божий благати про зцілення. І ніхто з них й гадки не має, за що Господь їх карає, бо всі вони безгрішні та чисті перед Ним. І все-таки, ці дурні хворіють і вмирають, упавши жертвою власних забобонів, які, втім, не вважають пороком душі, – спокійно закінчив святий отець. – Якщо ви відчуваєте страх, сестро, постарайтеся розібратися в його причинах.