Anael Crow - Доброчесність і Порок, Anael Crow

            Очі сестри Агати широко розплющилися, і вона часто закліпала, намагаючись осягнути суть почутого. З усього виходило, що раз на Землі не залишилося нічого поганого, крім самого недоумства, кішки ось уже тисячу років не становили людству загрози, і винищували їх даремно. Вони не були знаряддям Диявола, в той час як невігластво…

            Покликавши на допомогу всю силу волі, вона заборонила собі навіть у думках згадувати Нечистого. Час його минув. Його владу повалено. Отже, чим би не були забобони, вони не могли бути злом у колишньому його розумінні. Чи можливо, що Господь випробовував людей незнанням, щоб у них, долаючи перешкоди необізнаності, прокинулося співчуття? Співчуття, яке переможе невігластво раз і назавжди?

            Погляд сестри Агати, спрямований на рудого кота, помітно потеплішав, а страх відступив, поступаючись місцем щирому подиву. Чому сказане отцем Томасом не спадало їй на думку раніше?

            – До речі, про Місто, – продовжив старий. –  Вам доведеться навідуватися туди час від часу. Раніше це було суто моїм обов'язком, але я з радістю перекладу його на ваші плечі, –  покопавшись у кишені сюртука, він витяг м'ятий папірець і простягнув його Агаті. – Це адреса сирітського притулку. Під час свого останнього візиту отець Єремія привіз мені бухгалтерські книги, аби я міг їх перевірити. Я виконав його прохання,  тому попрошу вас відвезти їх назад. Ви знайдете їх у моєму кабінеті на крайній поличці зліва від столу. Більше нічого не чіпайте і навіть не думайте давати речам лад.

            З готовністю прийнявши доручення, Агата хотіла запевнити, що не наважилась би ні на що таке, але отець Томас квапливо відвернувся.

            – І нехай благословить вас Бог, сестро, – неввічливо пробурмотів він.

            Щоки сестри Агати спалахнули від такої явної зневаги, але варто було їй залишити балкон, як колишня радість знову переповнила  серце. Після тісної чернечої келії у цьому просторому замку вона почувала себе володаркою світу. Ні сірість високих фортечних стін, ні тужливе завивання вітру між ними не псували того враження, яке він справив на неї вперше. Коли це було? На жаль, вона не пам'ятала... Здається, вона знала про нього завжди. Дбайливо зберігала похмурий образ, поцуплений зі стародавніх рукописів, у глибинах пам'яті, цілком упевнена, що це місце пов'язане з нею нерозривно.

            Зупинившись посеред довгої галереї, Агата вдихнула на повні груди, перебираючи незнайомі запахи. Незабаром замок наповниться її диханням. Важкі драпірування на стінах пропахнуть її волоссям, а дверні ручки зігріються теплом її долонь. Ці стіни жадали свіжої крові, відторгаючи важкий дух колишнього Стража, і вона готова була проливати її надміру. Стільки, скільки потрібно, поки цокання механічних годинників на тутешніх стінах повністю не зіллється з биттям її серця.

            Настане час, і вона пануватиме тут безроздільно. Тільки від неї залежатиме доля світу, бо лише вона опікуватиметься тим,  що заховане в підземній в'язниці.

            Агата усміхалася, відчуваючи ні з чим незрівнянне блаженство. Зрештою, вона досягла того, до чого йшла так довго і вперто. Її обрали вартовим та затвердили на новому місці.

            Superbia… (Гординя…)

            Ні. Неможливо. Зло ув’язнене там, унизу. А разом з ним і всі смертні гріхи.

            Діставшись  південної вежі, Агата піднялася  скрученим пандусом і відчинила двері. Кімната, в якій їй належало провести решту життя, була щедро мебльована. На широкому ліжку, з високих стовпців якого падала невагома вуаль, лежала зміна чистої постільної білизни. Підійшовши ближче, дівчина взяла в руки білу наволку, обшиту по краях тонким мереживом, і, розправивши, розклала її на тонкому сірому покривалі. Розгладивши зморшки руками, вона стала на коліна, поклала на неї голову і притулилася гарячою щокою.

            Весняна прохолода, що в'їлася в тканину, приємно обпікала шкіру.

            Від насолоди Агата заплющила очі.

            Заповнені книжкові полиці обплели стіни дірявою павутинню. Нерівними стосами книги здіймалися над столом. Але ні на скромних обкладинках, ні на самих меблях не було ні порошинки. Серце Агати здригнулося. Отець Томас підтримував у замку бездоганну чистоту. Звичайно, у тій його частині, яку вважав  корисною. Але як? Яким чином? І з чиєю поміччю?

            Наблизившись до вікна, вона з досадою зрозуміла, що відкрити його не вдасться. Непіддатливе,  воно боронило світ так, наче Зло будь-якої миті могло випурхнуть поміж віконниць.

            Стягнувши з голови кривавий чернечий капор, Агата впустила на спину товсту, туго заплетену косу.     

            Чому вона не народилася на тисячу років раніше? Вона могла б приєднатися до ангельського воїнства, яке полонило Диявола і посадило його під замок. Натомість  її власна доля була набагато скромнішою, бо виступала вона не Збавителькою, а лише Стражем.

            Сестра Агата гірко зітхнула. Не інакше, як Господь посилає на великі подвиги лише  тих, хто не здатний собою запишатися.

            Підійшовши до наповненого чистою водою таза, Агата кілька разів хлюпнула собі в обличчя і протерла долонями очі. Найближчий диліжанс мав прибути на станцію тільки завтра вранці. Значить, вона ще встигне оббутися.

            Кажуть, Новітнє Писання, складене Трьома Святими Причетниками, починалося тими самими словами, якими закінчувався Новий Заповіт, а саме Apocalypsis Ioannis [4]. Щоправда, воно містило численні купюри і рядки у ньому були сплутані з вини переписувачів.

            «І побачив я Ангела, що сходив із неба, що мав ключ від безодні і великий ланцюг у руці своїй. Він узяв дракона, змія стародавнього, що є диявол і сатана, і скував його,  і скинув його в безодню, і ув’язнив його, і поклав над ним печатку, щоб уже не спокушав народи...»