Anael Crow - Доброчесність і Порок, Anael Crow

            – Аби явити вам свою благодушність, – провадив далі священник, – я проведу невеличку екскурсію  тутешніми місцями.

            – Якщо це вас не обтяжить, –  пролепетала сестра Агата, не сміючи вірити, що мрія її здійснилася так просто: вона віч-на-віч опинилася із призначенням, яке сама собі обрала.

            – У всякому разі, якщо вам судилося залишатися прив'язаною до цього місця до кінця ваших днів – а це так і є, вам слід дізнатися про нього якнайбільше, – прогундосив старий. – Вірте моєму слову, воно ще здивує вас. Прошу слідувати за мною.

            Піднявшись зі стільця, Агата кілька секунд розсудливо залишалася на місці, чекаючи, поки інвалідне крісло з тихим шерхотом залишить кімнату і виїде у світлу, прикрашену великими вікнами галерею.

            – Замок влаштований нехитро. Чотири вежі – північна, південна, західна та східна  – з'єднані між собою широкими фортечними мурами. У кожну з них можна піднятися, скориставшись внутрішнім пандусом. Нахил невеликий, але особисто мені завдає багато незручностей, – поскаржився старий. – У кожній вежі є спальна кімната та молитовня. От вам моя порада: селіться у південній. Там ви знайдете все необхідне – ліжко, таз для вмивання, шафу. Просто під вами будуть розташовані кухня та клозети. Нещодавно ці приміщення оновлювали. Всі інші, крім комор, визнані мною непридатними і зачинені. Особливо обережною будьте на сходах.  Камінь обсипається, тож постарайтеся не скрутити собі в’язи…. Бібліотека знаходиться у східному крилі. Читання тут – єдиний порятунок від нудьги, та, хіба що, ще шахи, якщо ви не маєте нічого проти. Ви граєте в шахи, сестро Агато?

            – Колись грала...

            – Перебування тут достатньо, аби добряче підігріти до них інтерес, – заявив дідуган з твердою впевненістю.

            Проминувши кілька довгих переходів, отець Томас одним поштовхом нерухомих колін відчинив дерев'яні двері, і в затхле приміщення увірвався свіжий весняний вітер. Денне світло, оминувши цензуру різнокольорових скелець, вдарило в очі так, що з них бризнули сльози.

            – Ось, помилуйтеся, – зупинивши крісло, священник  недбало махнув рукою. – Хай благословить Господь це місце!

            Пам'ятаючи про крихкість тутешніх стін, Агата обережно ступила на схожий на відстовбурчену губу стародавній виступ, обгороджений високою залізною решіткою. З висоти другого поверху замковий двір їй вбачався правильним квадратом, з усіх боків скутим пильною увагою незмигних очей: великі вікна, геть усі, витріщалися на порожнє місце, а важкі балкони нагадували здивовано відвислі щелепи.

            Там, у самому центрі рингу виднілося обнесене кам'яним бордюром заглиблення, в якому безпомилково вгадувалась нічим не прикрита боргова яма. Мабуть, вона була глибока, бо навіть сонячне світло не сягало її дна.

            – У 878 році старої ери в місцевості під назвою Блатце розкрилася земля, і з дірки дмухнуло сіркою. Звідти піднімалися клуби диму і, подейкують, навіть виповзали чудовиська. Жителі Блатце, запідозривши в тому, що сталося, диявольський підступ, намагалися закидати яму камінням. Але каміння просто зникало у безодні, навертаючи місцеве населення на думку, що яма ні що інше, як вхід до пекла. Тоді то й вирішили звести над нею  каплицю святого архангела Михаїла, ватажка всього світлого воїнства та знаного борця з Нечистим…

            Голос отця Томаса, не надто гучний, зривався вітром і, пошматований на окремі невиразні звуки, губився серед пронизливого свисту стрижів, які влаштували під старим дахом безліч гнізд. Зацікавлена розповіддю, сестра Агата наблизилася до старого священника так близько, як тільки дозволяла пристойність, ризикуючи зачепитися за колесо коляски довгим подолом червоного габіту.

            – Вибачте, я не розчула…

            – Я кажу, то давно випробуваний спосіб: щоб очистити прокляте місце, його слід  освятити. А ще краще – звести на ньому якесь житло…Тож через деякий час каплиця обросла дерев'яними фортечними стінами. Це був невеликий замок, який збудували на честь сина короля і дали надзвичайно абсурдну назву – Гоуска. Як і належить, у його підвалах розташовувалася в'язниця…

            – Виходить, в'язниця була поблизу дірки? – запитала Агата.

            – Саме так. Іноді вартові заради втіхи підвішували в'язнів і спускали їх у геєну, скільки вистачало мотка мотузки. А потім повертали  назад, наляканих і посивілих. Нещасні розповідали про бачене внизу пекло і муки,  які чекають на грішників. Усі вони зрештою божеволіли і вмирали без видимих причин.

            Попри все то була вельми цікава споруда. Бачте, всі фортеці побудовані таким чином, щоб відбивати напади ззовні. Але замок Гоуска був влаштований  точнісінько навпаки. Його оглядові вежі й віконні бійниці дивилися на внутрішній двір.

            – Це означає…

            – Що між стін замку чаїлося щось таке, що ніяк не хотіли випускати за його межі. Адже так звана діра – вхід у пекло – так і не була засипана. І що б не вийшло з пекла, воно не повинно було залишити те місце, навіки поховане у його темних підвалах. Молитви, які читали у каплиці, мечі та стріли – геть усе було покликане захистити світ від породжень Диявола.

            – І це вдалося? – відчуваючи болісну цікавість, майже пошепки вимовила Агата.

            – Думаю, так, – повільно кивнув панотець. – Наприкінці ХХ століття старої ери якийсь мисливець за старожитностями  купив на аукціоні детальний архітектурний план Гоуски, виставлений на торги анонімним продавцем. Це сталося незадовго до відомих нам із вами сумних подій. Тож план зберігався в приватній колекції, допоки будинок його власника не було зруйновано, а самі креслення вилучено для будівництва цієї в'язниці. Не можу сказати, що місце, де ми зараз знаходимося, схоже на Гоуску як дві краплі води, але вони  подібні.

            Серце сестри Агати завмерло в очікуванні продовження розповіді, але священник мовчав, з явним задоволенням вдихаючи свіже ранкове повітря.