Леді Анет - Академія Магії: Пробудження долі, Леді Анет

Академія «Арканум» жила своїм звичним ритмом: студенти поспішали на заняття, викладачі неквапливо прогулювалися коридорами, обговорюючи дослідження, а магічна енергія спокійно вібрувала у стінах стародавньої будівлі. Але Ліра знала — це затишшя оманливе.

Після лекції з дослідження артефактів вона не могла позбутися думки про чорний кристал. Серце Тіні. Ця назва відгукувалася в її свідомості дивним, майже знайомим відлунням. Чому він так сильно вплинув на неї? Чому їй здалося, що він... кликав її?

Ліра стояла у внутрішньому дворику Академії, де високі мармурові статуї магів минулого кидали довгі тіні під світлом сутінкового неба. Повітря наповнювалося прохолодою вечора, і навіть звичайний шелест вітру здавався неспокійним.

— Ти надто задумлива, Ліро, — пролунав знайомий низький голос за її спиною.

Вона різко обернулася. Таріус стояв у кількох кроках від неї, схрестивши руки на грудях. Його темне волосся спадало на плечі, а в золотавих очах світилася пильність. Він був не просто студентом — він був драконом, могутнім створінням, чия кров пам’ятала віки магії та війни.

— Після занять у мене з’явилося багато питань, — відповіла Ліра, вдивляючись у його обличчя. — Але головне з них: що ти знаєш про Серце Тіні?

Він спохмурнів.

— Достатньо, щоб сказати тобі: тримайся від нього подалі.

— Це вже другий раз, коли я чую таке, — пробурмотіла вона, прикусивши губу. — Спершу Ален, тепер ти.

Таріус скривився, почувши ім’я вампіра.

— Якщо навіть він попереджає тебе, значить, ситуація серйозна.

Ліра зітхнула, схрестивши руки.

— Але я не можу просто заплющити очі на те, що відчуваю. Коли я побачила цей кристал, у мене було дивне відчуття, ніби він... пов’язаний зі мною.

Таріус нахилив голову, уважно вдивляючись у її очі.

— Це небезпечно, Ліро. Якщо кристал справді відгукнувся на тебе, значить, ти маєш із ним якийсь зв’язок. А це може означати щось дуже погане.

— Наприклад?

— Наприклад, що хтось або щось хоче використати тебе.

Вона відчула, як холодний страх пробігся по її спині. Але перш ніж вона встигла щось сказати, повітря навколо них змінилося. Здавалося, ніби весь світ на мить завмер.

А потім...

Тінь вислизнула з-під статуї древнього мага.

Ліра не встигла зреагувати, як щось темне й безформне кинулася до неї. Вона відчула, як повітря довкола стиснулося, ніби саме магічне поле Академії тріснуло під натиском чогось чужого.

— ЛІРО! — закричав Таріус.

Але вона вже діяла. Її тіло відреагувало швидше за розум: вона виставила руки вперед, виплескуючи хвилю своєї ментальної магії. Сила розгорнулася навколо неї, відштовхуючи темряву назад.

Проте тінь не зникла. Вона лише відступила... і засміялася.

Глухий, моторошний сміх заповнив простір.

— Ми скоро зустрінемося, — прошепотів голос із темряви. — Ти не зможеш втекти від свого призначення.

Тінь розчинилася в повітрі, залишаючи по собі лише відчуття холоду та тривоги.

Ліра важко дихала, відчуваючи, як її серце гупає в грудях.

Таріус схопив її за руку.

— Тепер ти розумієш, чому я сказав триматися подалі?

Вона стиснула кулаки.

— Ні, тепер я розумію, що мені треба дізнатися правду.