Таня Кріс - Воротар. Історія за мотивами моєї книги, Таня Кріс

Глава 2. Світ межи світами

Мені не було боляче. Я просто перестав відчувати абсолютно все – біль у нозі, занімілі руки, серце, що виривалося з грудей. Всі відчуття водночас покинули мене. Розплющив очі – наді мною нависало глибоке, бездонне небо. Воно було дивного, фіолетового кольору, переливаючись різними відтінками. Місяця не було видно, проте я побачив безліч зірок – великих і маленьких, кострубатих і округлих; вони сяяли і, здавалося, рухалися. Я сів, озираючись – не міг зрозуміти, де я опинився. Навколо височіла трава, і не було видно жодного дерева. Підвівшись, з подивом оглянувся – до самого горизонту було лише поле, поросле травою, і неймовірне небо. Раптом я побачив дві постаті, що прямували до мене. Сам не розуміючи чому, я пішов їм назустріч. Йти було важко – трава була[1]  вище колін і плуталася, заважаючи нормально крокувати. Я зупинився, вдивляючись у постаті – мене збентежило те, що трави навколо них залишалися рівними, навіть не коливалися! Здавалося, що ці дві фігури просто пливуть у повітрі. Коли вони наблизилися, я побачив, що це дві дівчини. Одна була у світлому короткому платті, її довжелезне, срібне волосся хвилями спадало на груди і сягало трави. На обличчі світлої дівчини сяяла посмішка. Інша була зовсім інакшою – темне коротке волосся стирчало в різні сторони, що робило її схожою на химерного їжака. На ній була чорна безрукавка і темні штани, а на руках розвівалися[2]  зав’язані браслетами стрічки.

  Я не наважувався першим почати розмову, тож, коли вони порівнялися зі мною і зупинилися, я просто мовчав.

 - Ти казала, що то була випадковість! – обурено промовила темна, іронічно вдивляючись у моє обличчя.

 - Дива інколи трапляються, пора вже звикнути! – відгукнулася світла.

- Хто ви? – я не впізнав свій голос.

 Темна склала руки на грудях і хмикнула, промовчавши. Її супутниця, навпаки, щиро посміхнулася і відповіла:

 - Мене звуть Жива. Це – моя сестра, Морана.

 - Навіщо ти з ним розмовляєш? Нам треба вирішити цю проблему!

 - Можливо, це не проблема, а навпаки. Врешті, від нашого рішення залежить дуже багато подій!

 - Я нічого не розумію! Поясніть хоч щось нарешті! – заблагав я.

 - Коли ти народився, ми відчули в тобі дивну силу. Але не могли зрозуміти, звідки вона взялася і не знали, як ти нею скористаєшся. Тоді ми вирішували вперше, чи можна тобі жити – зараз мусимо зробити це вдруге.

- Ти втрутився у наші справи. Ти забрав з моїх рук душу!

 - Я вас не розумію… - в моїй голові ніяк не складалася до купи картинка всього, що відбувалося.

 - Ти зцілив чоловіка в лісі. Ми були там. Морана мала його забрати, щоб провести у нове народження. Але ти втрутився, і замість смерті людина отримала життя. Аж тепер ми зрозуміли, в чому була твоя сила.

- То ви… Життя і Смерть? – схвильовано вигукнув я і сам злякався своїх слів.

 - Ну що за неуцтво! – темна, Морана, тріпнула головою.

- Та облиш, ти ж бачиш, він сам не зрозумів, як це трапилося! Питання в іншому: що нам з тобою робити?  
- Це ж ви мене сюди привели, тож вам і вирішувати, так? – я мав би боятися, хвилюватися, але відчував, що мої емоції поступово стихають і розчиняються.  
- Ми тебе сюди не забирали. Я мала тебе провести, але ти зник – і ми відчули тебе вже тут, в Ирії. – відповіла мені Морана.  
- Таких подій у нас ще не траплялося. Але ти вже знаєш, що ми маємо робити, правда? – Так, я теж відчула. Ну що ж, вважай, тобі пощастило – у вищих сил на тебе плани. – Морана скептично посміхнулася.  
- Поясніть, про що ви? – емоцій не залишилося зовсім. Лише безліч думок. Але мені хотілося знати, що це все означає.  
- Наш світ не такий, яким ти його уявляв. Немає пекельних надр, і немає райських кущів, про які ви, люди, так часто говорите. Після смерті людська душа перероджується в новому тілі. Це вічний цикл: смерть приходить на заміну життю, а життя – на заміну смерті. Є Права – там живуть вищі істоти, що керують світом. Є Нава – темрява, яку населяють найжахливіші створіння. Та існує Ява – світ, з якого ти прийшов.  
 Ми зараз в Ирії – це світ межи світами, тут початок всього. Але Ява – не одинокий світ. Щоб тобі було легше зрозуміти, поясню на тому прикладі, який ти зможеш збагнути: уяви два дзеркала. Вони абсолютно однакові – і за розміром, і за формою, вони «дивляться» одне в одне. Утворюється безкінечний дзеркальний коридор, вічне відображення двох основних світів. Ці відображення – паралельні виміри Яви. Чим ближче до основи – тим старіший світ, чим глибше від поверхні – тим світи молодші.  
- Тобто є багато вимірів, де я також живу? Чи жив?  
- У деяких вимірах ти вже встиг померти від старості; в інших, молодших – ти ще навіть не народився. Лише у твоєму вимірі ти народився з силою, яка здатна втрутитися у наші справи. Чому так сталося – нам не відомо. Але тепер ти не переродишся в іншій людині, а залишишся таким, як ти є зараз – і будеш працювати.  
- Що я маю робити? Я ж був звичайною людиною! А порятунок солдата – то було… диво! Я просто дуже захотів, аби він жив!  
- Ти захотів – і зцілив його. Хоч і не мав цього робити. Проте в усього є свої причини, і є свої наслідки. От якраз щодо наслідків – ми допоможемо тобі розібратися. Тепер ти служитимеш жителям Прави, захищаючи світ незримий від світу людей.  
- Я ж не знаю навіть, про що ти говориш!  
- У вимірах, де живуть люди, часто відбуваються незвичайні події. Я не про рукотворні біди – війни, голод, стихійні лиха – більшість нещасть, які трапляються у Яві, спричинили люди. Але бувають лиха, котрі трапляються через жителів Нави. Коли на землях людей відбуваються протистояння добра і зла, страждають прості смертні – і тоді доводиться ще довго розгрібати наслідки. Ти станеш Воротарем – і зможеш проходити через виміри світу людей. Тобі доведеться прибирати наслідки таких сутичок, затирати сліди, аби люди не здогадувалися про інший, вищий світ.  
- Чому саме Воротар? – я зачудовано слухав розповідь Живи.  
- Він не впорається, от побачиш! – Морана зітхнула і похитала головою.  
- Ти і сам здогадуєшся. Ворота в кожен новий вимір – нове відображення, якщо хочеш – вони замкнені, щоб люди не могли порушити порядок, перестрибуючи з одного світу в інший. Ти ж матимеш ключі від усіх воріт, зможеш потрапити туди, де будеш найбільше потрібен. Але в тебе не буде права втручатися у хід подій; твоя робота – прибирати наслідки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍