Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Мала, я знаю, що ти вдома. Відкрий, я принесла тобі документи для матеріальної допомоги. Їх потрібно підписати.

— Я вас не пущу. І мені не потрібна ваша допомога.

— Потрібна, — сказала вона зло. — Я не піду, поки ти не відкриєш. Ти маєш мене пустити.

— Ні чого я вам не винна і не пущу.

Пішла в кімнату, хотіла продовжити роботу. Так ця ненормальна почала дзвонити в дверний дзвінок. Пішла вимкнула його і повернулася в кімнату. Вона почала бити в двері. Через пів години комусь із сусідів набридло, і вони накричали на неї. Мовляв, чого шумите.

Але судячи з того, як швидко сусіди злилися, охорона тітки швидко прогнала цікавих і обурених. У двері продовжували стукати. Подивилася на проект. Я його закінчила. Відправила замовнику. І набрала на своєму старенькому телефоні службу охорони.

— Добрий день, до мене в двері вже пів години ломляться якісь люди. Мені страшно, і я не знаю, що робити.

— Адреса. І як вас звати.

Я продиктувала свою адресу і підійшла до дверей, щоб було чутно, як стукають і кличуть мене.

— Ви знаєте цих людей?

— Учора ця жінка підійшла до мене в магазині, представилася працівником соцзахисту. Але потім я дещо підслухала і мені страшно. Вона дізналася, що я живу одна і хоче відібрати квартиру. Хоче змусити мене підписати якісь документи. З нею сьогодні прийшло троє чоловіків. І вони вже понад півгодини не йдуть. На сусіда, який висунувся, накричали.

— Двері не відчиняти нікому. Зараз приїдемо.

Машина правопорядку приїхала буквально за п'ять хвилин і без серени, тихо. Тітка з чоловіками спробувала змитися, побачивши чоловіків у формі. Вони перегородили їм шлях і повели її та двох чоловіків у машину. Мене набрали на телефон. Я подивилася у вічко, дзвонив хлопець з-за дверей.

— Я за вашими дверима, можете побачити мене. Я у формі.

Відкрила йому. Лінзи мені довелося зняти, щойно відчула головний біль. Інакше потім він буде диким і довгим. Тому я була в затемнених окулярах.

— Ви перевертень, — випалила я перше, коли побачила його.

Хлопець усміхнувся, оголюючи ікла.

— Я бачила, як ви повели двох чоловіків, їх було троє. Один пішов угору по сходах.

Інший офіцер пішов по поверхах. А цей офіцер принюхався до мене і зайшов у квартиру.

— І так ти Неяда. Одна живеш тут другий день.

Кивнула.

— Де твій батьки?

— Не має їх я сирота. Я хіба не можу жити одна?

Хлопець усміхнувся.

— Можеш. Але хто тебе забезпечує. Я не чую сторонніх запахів. Чи тобі перераховують інша рідня?

— Нема нікого, я працюю віддалено.

— А податки?

— Я працювати віддалено почала ще в інтернаті. І мені показали, як їх платити податки ще в інтернаті. І інспектор був терплячий, відповів на мою сотню дурних запитань.

— А навчання?

— Навчаюся віддалено, вже два роки і ще два залишилося.

— Чому віддалено? Могла б очно і безкоштовно.

— А жити на що? У мене немає нікого. І я нікому не потрібна.

— Так не може бути, — сказав він тихо зневірливо, не мов не чув що я казало йому хвилину назад.

Зайшов його колега, теж перевертень принюхався.

— Тебе хіба ніхто не удочерив поки ти росла?!

— Ні, — сказала я і зняла окуляри — нікому не подобаються мої очі. Думають я сліпа.

— Так, екзотично, — сказав колега першого офіцера. — Тепер я розумію чому тобою зацікавився Гріх. Він любить збирати різну екзотику. Твій позов на них будеш вишенькою на торті.

— Тоді вже кісткою в горлі.

Обидва офіцери задоволено оскалилися. А я одягла назад окуляри.

— Навіщо ці наклейки на стінах.

— Щоб в очах не рябіло. Що я можу зробити, щоб їх посадили?

— Написати заяву.

Мені допомогли оформити заяву по всім правилам і опізнати зловмисників. Аферистів посадили. А офіцери Том і Тім, виявилися братами і тепер регулярно мене провідували. Не тому, що я їм сподобалася, а щоб бути впевненими, що одинака на кшталт мене ніхто не вбив заради квартири.

За рік я трохи облагородила квартиру і перефарбувала стіни. Притому кожну стіну в новий колір. Том із Тімом, коли побачили потилиці почухали.

— Оригінально, — сказав стриманий Тім.

— За те не нудно. І судячи з банок із фарбами ти на цьому не зупинишся?

— Я люблю малювати. А тут такі полотна. На цій дальній стіні зроблю дрімучий ліс і, напевно, кілька нічних птахів намалюю. Тут біля дивана намалюю зоряне небо з хмарами. Біля столу з комп'ютером гори й долину. На кухні нічого не намалюю. Там плитка. А цю стіну, що відокремлює туалет від решти простору, залишу сірою, для різноманітності.

— Ніхто не чіпляється, не ображає? — запитав Тім — Шпана місцева не ображає?

— Це хлопці, які біля під'їзду зараз сидять?

— Так.

— Нормальні хлопці. Спілкуємося іноді. Мене вони не чіпають, захищають від придурків.

— Хто цього разу?

— Ем, не знаю, ми з магазину йшли. Вони мене знову проводжали. Я без окулярів ішла. Якийсь чоловік, напідпитку приставати почав. Вони його спровадили.

— Хм, деякі люди поруч із тобою по-новому розкриваються.

— Їм подобається моя не звичайна зовнішність.

Я намагалася на Тома не дивитися. Вона сьогодні вбралася у все біле.

— Ти чому від мене погляд відводиш? І ще й червонієш. Я відчуваю себе голим.

Усе, я не змогла втриматися, відвернулася і почала сміятися похрюкуючи.

— Поясниш?

— Угу, — видала йому кольоровий незграбний фартух. — Ну, розумієш, у мене специфічний зір. Я не бачу білий колір, він для мене прозорий. Якщо стіни просто ряблять, при цьому викликаючи головний біль. То білий одяг розчиняється.

Том миттю прикрився фартухом.

— У школі було набагато кумедніше. Особливо коли почалася мода на все біле в одязі. О як я просвітилася в анатомії. Гарна фігура і родимка на правій сідниці.

Хлопець так мило почервонів. І вони з братом швидко пішли. На другому була тільки футболка біла. М-да в шкільні роки це було дуже кумедно. Пам'ятаю хлопчаки не могли зрозуміти, чого це я зависла, дивлячись на них. А вони повернулися після літніх канікул і вбралися в білі шорти, білі футболки і під шортами була біла білизна. А я їх бачила голими. Коли я їм про це сказала, вони одразу не повірили. А один із розумників сказав, щоб я довела і сказала, в кого з них дещо довше. Але відповіді вони не дочекалися. Повірили раніше, мабуть моє зосереджене обличчя було головною відповіддю. Тепер вони хоча б під ті самі шорти одягали не білу білизну.