Вікторія Хорошилова - Всевидяча Нея, Вікторія Хорошилова

— Скоріше погано бачу, — сказала з іронією.

Щось не повірила я в доброту й турботу. Особливо коли так починають розмову. Відчуваю підступ. Мене попередили, що можуть захотіти відібрати квартиру. Але ти, мовляв, дитинко, тримайся, борись і в такому ж дусі. Одне добре, що ця дивна жінка пояснила принцип, як знайти потрібне в магазині і навіть щось вибрати. А потім злилася, коли я зупинилася біля овочів. Коли набрала все, що мені потрібно, вирішила підійти до неї і дещо уточнити. Я запам'ятала її енергетичний малюнок. Так, я частіше орієнтуюся на енергетичний малюнок світу, ніж на звичайний його вигляд. Я бачила, що вона стоїть за полицею з приправами. Підходячи, почула її розмову по телефону.

— Нарешті ти відповів! Я знайшла ту білу міль, ну яка сліпа і отримала квартиру від мера. Можемо днями зайти до неї в гості. Я підсуну їй документи дарчої і квартира буде наша. Та не переживай, я скажу, що це на соціальну допомогу. Вона ж бідна, одягнена в обноски. Гроші їй точно потрібні. Вона й нічого не запідозрить. А так витуримо її з квартири, ти зможеш забрати собі в притон ще одну екзотичну дівчинку. У мене вже все замітано. Зі мною буде троє хлопців.

Ледве змогла рухатися, почувши те, що мені приготували. Змогла відійти до молочки і взяти пакет із молоком. Мене навіть не збентежила біла упаковка. Головне яскраві картинки на ній.

— Ти вже все вибрала голубка? Давай подивлюся термін придатності. Годиться. Пішли я тебе на касу до своєї знайомої відведу.

Залишивши біля каси, вона, попрощавшись, пішла. А я слухаю, як пікає касирка продукти, і намагаюся оговтатися.

— З вас сімсот лієн.

— Ще раз? — цифра мене привела до тями.

Не сперечаюся, у мене повний кошик, але більша частина в ньому — це овочі, я навіть м'яса не брала. Овочі, дві крупи, хліб, масло і молоко, пакет борошна і спеції. Я рахувала коли складала в кошик і виходило до двохсот лієн.

— Сімсот, милочко, — сказала важливо касирка.

— Ще раз перерахуйте, там не може бути такої суми. Я рахувала коли складала кошик.

Підійшов охоронець.

— Проблеми? — запитав він.

— Так, — сказала я замість касирки. — Покличте адміністратора, мені нарахували зайвого. І я прошу все ще раз перевірити ще раз.

— Дитинко, я розумію ти сліпа, могла ціну не побачити.

— З чого ви вирішили, що я сліпа?

Я окулярів не знімала і моїх очей їй не видно, це я знаю точно.

— Що сталося? — запитала злегка втомлена жінка — Я адміністраторка.

— Можете перевірити, що мені вибили, бо в моєму кошику немає продуктів на сімсот лієн. Я могла обрахуватися максимум на п'ятдесят цієн (у цьому світі копійки, 100 цієн = 1 лієн) на овочах.

Адміністратор зайшла за касу і стала перевіряти, що касирка пробила і що є в кошику. І судячи з її брів, які відповзли до волосся, вона сама в шоці.

— Пиво? — запитала вона не зрозуміло до кого конкретно звертаючись — Коньяк?

— Ви знущаєтеся?

Касирка зблідла.

— Я анулюю тут усе. Але мені не зрозуміло, де ти Аріна приховала ще п'ять кілограмів картоплі, яку провела, і алкоголь.

— У тій тумбі, — сказала я тихо.

Адміністраторка подивилася на мене і полізла в тумбу біля каси.

— У мій кабінет негайно! Залишилося знайти твоїх подільників, тепер я знаю, хто крав.

— Ну судячи з того, що сюди мене відправила тітонька, яка представилася нібито соціальним захистом.

— Дякую. Можу відпустити вас без розрахунку.

— Ну вже ні. Краще я оплачу, буду спати спокійно.

Жінка тільки по-доброму посміхнулася, а охоронець споро склав мої покупки в кошик і переніс його на сусідню касу. Там мене відпустили без черги. Людям у ній і так було що обговорити й потеревенити про побачене.

— Здорово ти поставила її на місце! — почула я хлопця. — Ніхто раніше не міг зловити її на гарячому.

Обернулася, подивилася на того, хто говорив. П'ятеро молодих хлопців, трохи старших за мене. Схожі трохи на хуліганів. Трохи невпевнено посміхнулася. Один із хлопців зняв з мене окуляри, вони в мене були невеликі круглі.

— Значить це правда, ти та дивна дівчина. І ти справді бачиш?

— Бачу. Але людям не подобаються мої очі.

Один із хлопців приміряв мої окуляри, я посміхнулася.

— Замалі тобі, дужки аж вигнулися.

Ми йшли до виходу з магазину. Один із хлопців притримав мене за лікоть.

— Скляні двері, обережно.

Я насупилася і доторкнулася до скла рукою.

— Скло без наклейок я не бачу. Краще поверни окуляри, в них хоч трохи бачу прозорі перепони. Хоча б натяк на них.

— Ти не переживай, тут зі звичайними очима їх часом не бачиш. А ти тільки скло не бачиш?

— Білий колір, він для мене без кольорових лінз просто відсутній.

— І що місце його.

Я розсміялася і з посмішкою сказала.

— Ну уяви якби для тебе білий колір просто розчинився. Те, що для вас біле, для мене прозоре. Наприклад, — я зсунула окуляри на кінчик носа і подивилася одному з хлопців в очі. — Замість білків очей бачу судини в очах. І райдужка зі зіницею немов у невагомості. Зуби бачу тільки якщо у того, хто говорив, вони брудні або хворі. Блондинів на кшталт мене, я бачу лисими. Тому на себе в дзеркало намагаюся зайвий раз не дивитися.

— Жах! — сказали вони із захопленням.

Хлопці провели мене до під'їзду і пішли у своїх справах.

Мабуть на мій сон позначилося те, що я почула вдень у магазині. Бо наступного дня прокинулася з чітким розумінням аферистці із соціального захисту двері не відчиняти ні в якому разі. А якщо стане взагалі туго потрібно викликати органи правопорядку.

Змогла трохи відволіктися роботою. Проект був на фінальній стадії і довелося одягнути лінзи та працювати в них. У двері почали дзвонити, коли я завершувала останні штрихи в проекті. Я навіть пораділа, що щиток живлення в мене у квартирі і мене не залишать без світла. Підійшла до дверей і навіть не дивлячись у вічко змогла побачити через двері знайомі контури енергетичної будови. А подивившись у вічко, тільки переконалася. А те, що зараз у лінзах, дало змогу роздивитися непроханих гостей.