Кейт Маєлс - Мелодія вибору , Кейт Маєлс

Артур підняв голову, здивовано глянувши на неї.

- Разом? Ти це серйозно?

Аліна посміхнулася:

- Так, серйозно. Ми могли б виступати разом на вулиці або на якійсь невеликій сцені. Це буде не просто досвід для тебе, але й крок до того, щоб ти почав вірити в себе і свою музику.

Артур задумався на мить. Його серце забилося швидше. Вперше за довгий час він відчув проблиск надії.

- Добре, — нарешті сказав він. — Давай спробуємо

Аліна усміхнулася ще ширше:

- От і чудово! Тоді почнемо з репетицій, а там побачимо, де ми можемо виступити.

Її підтримка стала для Артура тим самим поштовхом, якого йому не вистачало. Вперше він відчув, що його музика має шанс на життя.

-Але, Аліно, у мене немає гітари, як я буду грати? — з сумом промовив Артур.

- Не переживай, — відповіла Аліна з легкою усмішкою. Вона вийшла з кухні і за кілька хвилин повернулася, тримаючи в руках гітару.

Артур підняв очі, здивований:

- Ти... серйозно?

Аліна підійшла ближче і простягнула йому інструмент:

- Серйозно. Бери, вона тимчасово твоя. Ти ж не думав, що я запропоную виступати, не маючи запасного плану?

Артур мовчки взяв гітару, не знаючи, що сказати. Вдячність і радість заполонили його серце.

Артур обережно взяв гітару, ніби боявся зіпсувати щось таке цінне.

- Аліно, я не знаю, що сказати... Це так несподівано.

- Не потрібно нічого казати, — відповіла вона, сідаючи поруч. — Краще зіграй щось. Я хочу почути, як прозвучіть твоя музика.

Артур глибоко вдихнув, перебираючи струни пальцями. Спочатку він трохи нервував, але поступово музика захопила його. Він почав грати одну зі своїх мелодій, яку ніколи раніше не виконував перед іншими. Гітара звучала м’яко, але з шкірною нотою Артур відчував, як до нього повертається впевненість.

Аліна слухала, закривши очі, її пальці ледь помітно рухалися в такт мелодії.

Коли Артур закінчив грати, він опустив гітару і подівся на Аліну. В її погляді було щось більше, ніж просто схвалення. Це був щирий захват.

- Це було неймовірно, Артуре, — тихо сказала вона. — Твоя музика має душу.

Артур зніяковіло посміхнувся.

- Дякую. Я не думав, що комусь подобається.

- Сподобається? Ти недооцінюєш себе. Ми точно повинні зіграти разом. І я впевнена, що люди це відчують. Моя скрипка чудово поєдналася з твоєю гітарою.

Вони домовилися почати репетиції наступного дня, і Аліна навіть запропонувала місце для першого виступу — один із затишних кафе Львова, де час від часу дозволяли молодим музикантам виступати перед публікою.

Артур усміхнувся, відчуваючи, що перед ним чекає щось більше, ніж він міг уявити.

- Давай спробуємо -сказав він з новою впевненістю. — Мені здається, це наш шанс.

Наступного дня Артур і Аліна прийшли до кафе, де їх чекало чимало людей. За шторою, вони стояли поруч, спостерігаючи за тим, як заливається світло сцени і як натовп заповнює зал.

- Дивись, як багато людей! І всі вони прийшли подивитися на нас! — з захопленням сказала Аліна, її очі світилися радістю.

- Ага... — відповів Артур, але в його голосі відчувався страх.

Аліна одразу помітила це. Вона нахилилася ближче, уважно подивившись йому в очі.

- Артуре, що сталося? Ти ж завжди мріяв про цей момент. Чому ти раптом боїшся?

- Аліно, я... я ніколи не виступав перед такою кількістю людей. Це... лякає мене, — зізнався він, його голос трохи затремтів.

Аліна глибоко вдихнула, спокійно обійняла його, притиснувши до себе.

- Ти можеш це зробити, — тихо прошепотіла вона. — Твоя музика чудова, і я впевнена, що вона сподобається всім тут. Я поруч з тобою, і ми це зробимо разом.

Артур відчув, як її підтримка та впевненість проникають крізь його страх. Він глянув на неї, намагаючись зосередитися на її спокої.

- Ти права... Дякую, Аліно. Я готовий, — сказав він, зібравши всі свої сили.

Вони обмінялися останніми поглядами перед виходом на сцену, і вже через мить зал наповнився звуками їхніх інструментів. Артур відчув, як страх поступово відступає, поступаючись місцем справжньому захопленню.