Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

варіантах, але коли Селін доходить в оповіді до сирени, яка оголошує кінець нальоту, в нього виникає бажання змалювати його безпосередні наслідки. Бо неможливо протягом годин наражати людей на таке шаленство, не вселивши в них схожого шаленства. Це вже не буря під черепною коробкою, а бомбардування, закарбоване в нервовій системі чоловіків і жінок, які, втрачаючи самовладання, вже не можуть діяти інакше, як вивергаючи одне на одного насильство у формі слів (образами) чи жестів (бійками). Тому остання третина «Феєрії для іншого разу II» є по відношенню до бомбардування кульмінаційною точкою, без якої книжка не мала б належного звучання.

Після цього, після останнього рядка цієї другої частини, де оповідь не завершується, а уривається і лишається ніби підвішеною, Селін мав у проекті опис усього наступного дня — свого останнього дня на Монмартрі. Бо в його історії, у тій, яку він заново вигадував для потреб роману, і підозрілий візит Клеманс, і образи, які дозволяє собі Жюль, і, нарешті, страшне бомбардування пробуджують його до усвідомлення свого становища і штовхають до виїзду до Данії через Німеччину. Лишається тільки попрощатися з Монмартром і зі своєю «бандою». Цей день прощань мав бути описаний у третій частині, якій Селін після неуспіху двох перших частин відмовився надати завершеної форми. Проте збереглися й були опубліковані два підготовчі варіанти (варіанти А і Б, додатки II і III, том IV «Романів» у серії «Плеяда»; варіант В ще раніше було видано під назвою «Прóкляті зітхання для іншого разу»). В них Селін блукає улюбленими місцями Монмартру й зустрічає там найближчих друзів (у всякому разі близьких, навіть коли вони друзі тільки наполовину): Марселя Еме, Макса Револя, художника-автора відомих акварелей, його брата — знавця ілюстрацій періоду Прекрасної епохи і, звісно ж, Жюля — Жена Поля, які всі дружили з недавно померлим співаком Альфредом Пізелла, котрого весь час згадують. У кінці найдовшого варіанту Жюль улаштовує грандіозний скандал на кладовищі Сен-Венсан — осерді кварталу і місці, куди всім їм призначено, як вони й передчувають, колись прибути остаточно (усі поховані на цьому цвинтарі, крім Селіна).

Замість продовжити опис цих походеньок, які навіть після перенесення до сфери уявного лишились би індивідуальними історіями, Селін після 1954 року вирішив спробувати завоювати читачів завдяки ще більшій скандальності, описавши своє перебування взимку 1944 року в Сіґмарінґені [Німеччина], цьому останньому бастіоні французької офіційної колаборації й невралгічній точці національної пам'яті. Це була книжка «Від замку до замку», і вона мала успіх.

Проте, вчинивши в такий спосіб, він перескочив через етап і заплутав порядок наступних. Бо його найперший начерк, зроблений у 1946 році у камері тюрми в Копенгагені (Романи, т. IV, додаток І) свідчить, що під заголовком «Феєрія для іншого разу» він намірявся змалювати все, що пережив між бомбардуванням Парижа в квітні 1944-го і своїм ув'язненням у Копенгагені. Інакше кажучи, цей роман, обидві частини якого нарешті видано разом, мав утворювати одне ціле з трьома наступними — «Від замку до замку», «Північ» і «Ригодон», і всі вони мали опинитися під заголовком, заготовленим для них автором. Отож, незважаючи на особливості змісту, цей твір зовсім не слід розглядати окремо від єдиного цілого, утвореного вісьмома книжками, об'єднаними всім життям і всією романною творчістю Селіна, оскільки він є воротами до її другої половини.

Працюючи над романом, Селін уявляв його як другу «Подорож на край ночі», яка по двадцяти роках здивує читачів настільки ж, як у 1932 році, і прокладе нові шляхи, які він потім торуватиме. Отже, ніхто не скаже, що в романній творчості Селіна, яка тепер сприймається й поціновується в усій своїй цілісності, «Феєрія для іншого разу» не посідає належного місця, визначеного їй самим автором.

Анрі Ґодар

Феєрія для іншого разу І

Тваринам

Хворим

В'язням

Мене жахає реальність!

Усі місця, імена, дійові особи, змальовані в цьому романі, є уявними! Цілковито уявними! Жодного стосунку до дійсності! Це лише «Феєрія»… до того ж!.. для іншого разу!

Це Клеманс Арлон. Ми однолітки, чи майже… Дивний візит! Бо тепер… Утім, ні, не дивний… Вона приїхала, хоч і повітряні тривоги, і погано ходить метро, і перекриті вулиці… і з такого здалеку! з Ванв… Клеманс майже ніколи мене не навідує… її чоловік теж, Марсель… прийшла не сама, з сином, з П'єром… Сидить отут, перед столом, син стоїть спиною до стіни. Йому зручніше дивитися на мене скоса. Якісь ніякові відвідини… Вона теж дивиться на мене скоса, бо сидить трохи боком… обоє стривожені, у них щось на думці… у людей завжди щось на думці, а ще зустрічі, знайомства, у такий час… Уже місяців зо три чи й чотири, як у всіх щось на думці, і вони дивляться на мене скоса… це наслідок подій, отак. Людські істоти поводяться в той самий час так само… з тими ж смиками… Як каченята коло качки на Доменільському ставу чи в Булонському лісі, всі враз голівки праворуч!.. голівки ліворуч!.. хоч їх десятеро, дванадцятеро, п'ятнадцятеро! ураз!.. усі голівки праворуч! умить! Клеманс Арлон дивиться на мене скоса… такий час… Аби мала десятеро! дванадцятеро… п'ятнадцятеро!.. синів… усі однаково косили б на мене оком! Коли про мене поголос, мовляв, звісний запроданець, зрадник, трутень, котрого вб'ють завтра… чи позавтра… чи за тиждень… Їх чарує зрадник скоса… А той П'єр таки скидається на матір і на вигляд, і мораллю, достоту… але в неї гарніші риси — тонкіші, правильніші… Я атенянин, я вибагливий до рис… А до моралі ой Боже вже як буде… Але їм мораль допікає, отож і хочуть моєї смерті… не власне Клеманс! син! усі!.. хоч під тим приводом, хоч під іншим, тепер війна, фріци, де Брінон[1]… мученики чорного ринку! Оборонці Монрузького форту[2]! Привід завжди під рукою….

Отже, Клеманс колись була гарненька… свого часу… нашої молодості!.. Придивляюся до синка… відгонить фальшем… та й інстинкти ті ж, що й у матері. Не захотів сідати, стовбичить під стіною, йому ніяково… Похитується… одна рука в кишені… Вони говорили про мене вдома, за обідом, з друзями, з сусідами… І все те ж саме, та ж ницість, та ж