Галіція Мідвест - Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест

Після декількох довгих гудків приємний , жіночий голос відповів: " Готель "Монтелеоне" вітає вас! Чим можу допомогти?" 
— Вітання. Чи можу я поговорити з містером Ругару? 
На лінії запанувала тиша. Галя з тривогою поглянула на Соломію, яка зосереджено вишкрябувала ложкою останні кристалики меду з банки. 
— На жаль, містера Ругару немає на місці. Хочете залишити повідомлення? - радісним голосом адміністраторки відгукнувся динамік смартфону. 
Галя розпачливо глянула на Соломію у пошуках підказки, але та геть не звертала уваги. 
— Так, — невпевнено сказала вона, — Пане Ругару! Запрошую вас зустрітися  на Міжвидовому Музичному Фестивалі у Единбурзі. Фестиваль починається другого серпня, 2024 року. Покладаюся на гостроту ваших хеморецепторів у питаннях вирішення нашої шляхетної угоди! Либерті. — з стражданням у голосі закінчила Галя. 
— Повідомлення прийнято. Я попіклуюся, щоб Містер Ругару отримав його якнайшвидше! Гарного дня! 
Соломія розреготалася.
— Непогано! Мені особливо сподобалось про хеморецептори! — Фіалкові очі Мавки іскрилися від сміху. 
— З ким поведешся, того наберешся!—я так розгубилася, що мало все не зіпсувала, —Треба було підготуватися, — вона замислено подивилася на ложку в руках Соломії. 
— Треба, — посерйознішала Соломія,— Мавка підвелася і прибрала тарілки зі столу. Вимивши посуд і склавши усе на місце, Соломія з сумом поглянула на Галю. 
— Час прощатися, — сказала вона, — туристичний портал біля Бережанської церкви Святого Миколая Чудотворця відкривається з заходом сонця. 
— Ти точно не можеш мене супроводжувати? — благально спитала дівчина. 
— На жаль, ні. Я потрібна тут. Давай ще раз усе повторимо, — Соломія взяла Галю за руку — ти прибудеш до порталу біля Вавельського Замку. Там зараз швидкий транзит бо багато істот прямує на фестиваль. Від Вавелю ти перемістишся до Единбурзького замку. Туристична довідка - коли закінчиш свої справи , обовʼязково візьми екскурсію мовою Землі Предків. 
Галя, тамуючи сльози, кивнула ствердно головою. 
— В Единбурзі вколи собі стабілізатор і дві ампули антиагресину. Зрозуміла? 
— Так, — відповіла Галя. 
— Наша група зупиниться у готелі " Шотландець". В тебе також є заброньована кімната під іменем Галина Бородай, менеджерка з питань звʼязків з громадськістю. Там буде сила - силенна істот з багатьох світів, але намагайся не потрапляти нашим на очі. Хтось може тебе впізнати. Я впевнена, Містер Ругару тебе знайде. Як і разом ви знайдете Марусю. 
— Чудовий план? Хіба може щось піти не так? — зітхнула Галя, стиснувши руку Соломії. 
— Вона буде там. Вона, як і ти, хоче знати, що її не забули на Землі Предків. 
— Давай ще раз пройдемся по кодам спілкування, — запропонувала Галя, — волошка - все добре, айстра - небезпечна ситуація, мальва — все йде за планом, троянда — загроза небезпеки, чорнобривець — місію виконано. 
— Чудово, розумниця! — похвалила дівчину Мавка, — "Протидію" видали. Користуйся тільки тим смартфоном, який я тобі дала. Через нього тебе не зможуть відслідкувати. 
Соломія, додавши до розсохлої блакитної деревини ще декілька візерунків тріщин, зачинила двері безпечного місця, наклавши на будинок закляття-схованку. 
Деревʼяний храм Святого Миколая знаходився у пʼятдесяти метрах від хатинки-сховку. Галя з Соломією підійшли до дверей похиленої дзвіниці. Несподівано з зачинених дверей вийшла безтілесна істота, набувши форми кремезного чоловіка середнього віку. 
— Вітання, пане Кісь, — привітно звернулася до привида Соломія. Вона впізнала у привидові будівничого. Чоловік відбудовував цю церкву на початку девʼятнадцятого сторіччя. 
— Доброго здоровля. Маєте намір скористатися порталом? Мало хто вже сюди приходить, — зітхнув Привид Пана Кіся, — а я все тут тримаю у порядку, портал справний, функціонує надійно, — чоловік з любовʼю подивися на темний храм. 
— Чи маєте багато роботи?— запитала Галя. 
— Та де там! Тільки Привиди Польської Шляхти подекуди зʼявляються. Портал біля замку Сенявських-Потоцьких завалило руїнами, то вони цим користуються. Правила знаєте?— прискіпливо запитав Привид. 
— Нагадайте, будь ласка, — перепитала Соломія про всяк випадок. 
— Пройдіть через ворота під дзвіницею. Датчики вас пропустять, якщо ваш вид має дозвіл на користування порталом. Сідайте на лавицю під церквою і насолоджуйтеся мандрівкою. 
— Подякувавши, Галя з Соломією з острахом зайшли у ворота під дзвіницею. Нічого не відбувалося. Вони спокійно перетнули прохід і опинилися на галявині. Посередині стояла деревʼяна непримітна церква. На поверхні даху, вкритою бляхою, грайливо ковзалося місячне світло. 
Будівничий- охоронець порталу перевірив дані про дівчат. Інформація зʼявилися на білій стіні дзвіниці перед входом. 
"Лишенько!", — Мовив привид сам до себе і завмер від здивування, споглядаючи величезні крила. Цифрова проєкція даних виблискувала срібними таємничими символами над воротами дзвіниці. "Дивина! Я думав цей вид вже давно припинив існування." 
Галя та Соломія міцно обнялися. 
— Я дуже тебе люблю, — сказала Галя, — ти моя найулюбленіша родичка. 
— Ти моя також, — Соломія рукою скуйовдила Галине волосся і міцно пригорнула її до себе, — до зустрічі. 
— До зустрічі, — Галя випустила з обійм Соломію і поправила наплічника на плечі. Усміхнувшись Мавці, вона сіла на деревʼяну лавку під церквою і розчинилася у повітрі без жодного сліду. 
"Мабуть ніколи не звикну, як миттєво це все відбувається,", — вголос сказала Соломія. Вона мала намір потеревенити з Привидом Будівничого, щоб не лишатися наодинці з своїми думками. Перетнувши ворота під дзвіницею, Мавка не знайшла там нікого. Привид повісив табличку "Технічна перерва" і десь зник у своїх справах. На стіні дзвіниці ще збереглися обриси великих крил, але Соломія їх не помітила. Вона уважно розглядала срібну волосину, яка заплуталась у її пальцях. Груба волосина яскраво мерехтіла срібним світлом у темряві.