Галіція Мідвест - Фармацевтична компанія "Чорнобривці"., Галіція Мідвест

Соломія перебувала у доброму гуморі, отримавши чудові новини від своєї подруги. Неочікувано екран на стіні спалахнув і на ньому зʼявилася галявина перед входом до мавчиного сховку. Посеред галявини розгублено завмерла постать чи то чоловіка, чи то жінки. Соломія з тривогою почала уважніше вдивлятися у зображення на екрані. Постать повільно повернулася і мавка побачила бліде жіноче обличчя пересічене, наче опіками, горизонтальною і вертикальною червоними смугами. «Допоможіть, допоможіть», — шепотіла постать безкровними губами, озираючись навколо незрячими очима. 
Мавка вже щодуху кинулася до дверей, щоб допомогти нещасній, але на ходу гукнула : «Лабо, відскануй цю незнайомку, чи то бува не засідка.» Лабораторія схвильовано загуділа, нервово заблимала екранами і на одному з них зʼявилася інформація: істота не ідентифікується повністю, але можливо є з виду «мотанок». 
— Мотанок?, - Соломія зупинилася на порозі і замислилася. В неї зʼявилося тривожне передчуття, що вона втрапить у чергову легендарну халепу, рятуючи незнайомку - мотанку. 
— Відчини, будь ласка, Лабо, — попросила вона Лабораторію, яка несхвально гула. Безшумно відкрилися масивні двері, замасковані у камʼяній стіні. Мавка похапцем вибігла на галявину і обережно торкнулася руки дівчини, що з острахом прислухалася до шелесту трави під ногами Соломії. 
— Я Мавка Соломія. Не лякайся, я допоможу, — прошепотіла до сліпої істоти. Та вдячно стиснула долоню Соломії. 
— Я Мотря, — хриплим голосом відповіла вона, — Я заблукала. 
— Ходімо зі мною. Я тут мешкаю поряд, — Соломія зрозуміла, що її здогадка була вірною. Мотря була незрячою, а червоні смуги на її обличчі випромінювали моторошне, холодне світло. Мотанка дозволила Соломії повести її за собою. Мавка різко озирнулася навколо, але не побачила нічого підозрілого. Вона попросила Лабу зачинити двері і вжити додаткових заходів безпеки, накладаючи закляття невидимості та дезорієнтації для непроханих гостей. 
— Тобі пасує такий сучасний лук!, — захоплено вигукнув апостол Павло з цікавістю розглядаючи Сару, мініатюрна фігура якої була тісно затягнута у блискучий блакитний латексний комбінезон. Її незвичний гардероб доповнювала легка куртка з білого лебединого пуху. Чорне волосся Сара було заплетене у модні дреди.
— Дякую, - саркастично відповіла Сара, — думаю, що Небесна Канцелярія викликала мене не задля компліментів. Вона з викликом подивилася на Павла, який звичним рухом дістав гребінця з задньої кишені штанів і ретельно зачісував своє пухнасте волосся. 
— Твоя жіноча присутність — завжди наша радість та окраса нашої скромної оселі, - улесливо захихотів Павло, ховаючи гребінця у кишеню. На секунду йому здалося, що дрібні косички га голові чаклунки зловісно підняли свої зміїні голови і грізно засичали. Побачивши, як він відсахнувся, Сара непомітно посміхнулася кутиками вуст і, не чекаючи запрошення, зручно вмостилася у ошатному білому кріслі навпроти канцелярського стола Апостола. 
— Не буду витрачати твій час, — заклопотано сказав Павло і, взявши сріблястого пульта зі столу, натиснув кнопку. Навпроти Сари, на стіні зʼявилося зображення великої срібної вовчиці з довгими, гострими іклами. Від несподіванки Сара зойкнула і підійшла ближче до екрану. Павло пильно спостерігав за реакцією чаклунки. 
— Це… вона? — затинаючись від подиву спитала Сара. 
— Вона. Потрібно її повернути додому негайно, — вимогливо сказав Павло. 
— Вам потрібно — ви і повертайте, — Сара глумливо глипнула на Апостола. 
— Тобі потрібно, Саро, — в очах Павла замерехтіли темні цятки, перетворюючи їх на дві спопеляючі вуглини на майже прозорому обличчі, — якщо хочеш, щоб ми сприяли у поверненні твоєї доньки, — у голосі Павла зʼявилися сталеві нотки. 
Сара рвучко підвелася і попрямувала до стіни, де мав би бути прихований вихід, відчуваючи як Павло своїми очима-вуглинами намагався читати її думки. В приміщенні раптово стало темно і холодно. 
— Не пожалкуй про свій вибір, Саро, — глумливо сказав неприємний голос, порпаючись у її голові. Зосередившись, Сара з усіх сил дала відсіч непроханому гостю, що намагався хазяйнувати у її думках. Навколо стало ще темніше. З подивом магічка зрозуміла, що стоїть одна посеред вулиці, а на дворі періщить літня злива. Оговтавшись, вона рушила незнайомою вулицею. Дорога повернула у право і Сара раптом побачила вивіску «Єрусалим кафе». Зайшовши до затишного приміщення невеличкого ресторану, Сара нерішуче завмерла біля входу, подумавши, що виглядає безглуздо «як чудо у мокрому пірʼї.» Вона вже хотіла непомітно вислизнути з ресторану і начаклувати собі бодай парасолю, але до неї вже поспішала пишна, чорнява жінка. Лукаво посміхнувшись, жінка представилася
— Доброго вечора, я Льоля — власниця закладу. 
— Сара, — я… — несподівано для себе Сара розгубилася і їй на очі навернулися непрохані сльози. 
— Мабуть, ви змокли і може й зголодніли, — ввічливо зауважила Льоля, — обирайте собі столика, можете просто перечекати негоду. 
Чаклунка з вдячністю подивилася на гостинну власницю і попрямувала до затишного столика у куті кімнати. Замовивши собі гарячого чаю з та келих коньяку, Сара дістала свого секретного смартфона, який їй подарувала Соломія. Трохи заспокоївшись і переконавшись, що у залі немає гостей ресторану, вона набрала номер Соломії. 
— Саро, — почула вона схвильований голос мавки, — про вовка промовка. 
— Про вовка? — спантеличено повторила вона, одразу не зрозумівши випадковості приказки.
— Ти вже знаєш, — здогадалася Соломія, — тут в мене виникла ще одна проблема. 
— Галя у небезпеці, — стишила голос Сара. 
На іншому кінці запанувало мовчання. 
— Чи любиш ти музичні фестивалі? — несподівано почула вона голос Соломії. 
Тим часом Грегорі прокинувся і, вийшовши у вітальню зі своєї кімнати, зрозумів що материн маєток порожній. Заваривши собі кави, він, нудьгуючи, тинявся будинком. Наблизившись до лабораторії Меріголд, молодий чоловік з подивом зауважив, що двері розблоковано. Марусі недбальство було геть невластиво , але Грегорі так зрадів, що жодних сумнівів у нього не виникло.  Молодий чоловік тремтячими руками відсунув двері і зайшов до секретної лабораторії, не почувши як в той самий момент легко стукнули вхідні двері. 
— Коли ми вирушаємо?, — спитав Ругару. Молодий чоловік, з яким вони прогулювалися парком, зупинився і з ніжністю подивився на схвильованого Вовкулаку. 
— Ти справді вважаєш, що це необхідно? — турботливо запитав він, — тобі ця подорож може коштувати життя! 
— Або ж його врятувати! , — Ругару не міг стримати хвилювання, дивлячись на Лорда Часу благальним поглядом золотих очей. 
Айворі вирішила, що квартира на горищі, може приносити кошти. Розбираючи старі речі у шафі, вона раптом побачила паперовий пакунок, з якого лилося мерехтливе червоне світло. Обережно розгорнувши пакунка, жінка дістала з нього завʼялі червоні квіти, пелюстки яких ожили від її доторку. « Можливо, й не доведеться терпіти оцих нахабних туристів», — подумала вона, повільно вдихаючи пекучу пристрасть шаленого кохання, яка струменіла з сонцесяйних квітів. Чорний кіт схвально нявкнув у коридорі. 
Прийнявши остаточне рішення, Пол підписав усі документи, за якими він вирушав до невідомої йому раніше країни Україна, щоб надавати психологічну допомогу дітям, які постраждали від війни. 
Смалюх нарешті впорався з турнікетом, але втрата крові з пораненої ноги була великою і його свідомість поволі згасала. Він вже не чув схвильованого жіночого голосу, який полегшено прошепотів « він дихає, він живий». 
Василина з ненавистю жбурнула до землі кокошнік і, схопивши дзеркальце, зашепотіла «Буде тобі враже, так як відьма скаже». 
Айтішник Петро вкотре перевантажував оновлену версію «Протидії», але на усіх екранах висвітлювалося одне і те саме повідомлення «далі буде…». 
 

Кінець