Любава Волошин - Змії вміють кохати, Любава Волошин

Яйце  грілось у теплому диханні каміну. Салазар очікував та ходив кругами. І очікування не стали марними. В скоро часі з яйця вилупився змій.

Тіло його було вкрите чорною чешуєю,а голову прикрашали рогові нарости.

-" Ти зватимешся Онікс. Бо краса твоя така ж я у цього дорогоцінного каменю."

Салазар полюбив змія і  доглядав його сам,невов свою дитину. А змій на томість здавалося повністю взаємно відповідав батьку- господарю. Здавалося сама доля звела їх,обох осиротівших в один день до купи.

Минуло декілька місяців і Онікс виріс. Він став тінню Салазар супроводжуючи його всюди. Салазар вчив Онікса  в той радо виконував його укази і навіть не намагався завдати шкоди.

Того ранку було похмуро,на небі набігло сірих хмар.

А Салазар зберався у свою першу мандрівку. Кіть стояв упряжкний і Онікс віддано очікував господаря у дворі.

Салазар Слизерин уперше покине рідні землі.

Він їхав уже декілька днів,під противним холодним дощем,злий на цю затію та картав себе за своє рішення. Однак думки його постійно повертались у день коли помер батько.

Того дня,збераючись у свою останню мандрівку, старий Слизерин покликав його до себе.

-"Вчора я отримав листа з запрошенням, однак проклята смерть забере мене швидше ніж я зможу кудись піти. Тепер ти нестимеш наше прізвище в світ і лише тобі приймати рішення як діяти."

Салазар згадав як читав слова написані в листі. Подчерк був рваним,букви були немов неохайно розкидані по пергаменту. Було видно,що лист писала людина емоційна,запальна,можливо навіть занадто.

"Вельмишановний пан Слизерин, пишу вам з найщирішим проханням відвідати мене в моєму іменні. З метою обговорення та узгодження справи, яка воістину стане найвидатнішою подією людства та увіконвічить імена людей,що приклали до неї руку.З найщирішими вітаннями, Ваш Годрик Грифіндор."

Салазар хотів вирушити давно,однак поява Онікса дещо змінила його плани. То ж зараз повний рішучості він їхав підкорювати нові вершини, вершити великі справи та  славити прізвище Слизерин на увесь світ. Він поверне їм колишню велич, він поверне їм могутність.

Грифіндори жили в просторій долині,достатньо далеко від земель Слизеренів. Однак мандрівка не лякала,а манила, зрештою нічого не доб'єшся якщо сидіти в своєму гнізді.

До імення Грифіндора залишалось їхати кілька годин тож Салазар вирішив зупинитись біля річки.

І все таки різниця була значущою. Річка текла буйним потоком,бриніла,шипіла та співала, вона була такаж швидка та бриклива як судячи по листу і власник цих земель. Річка була живою,далеко не такою як засуджені болота в його краї.

 -"Ми не одні."- Онікс подав голос і підповз блище,щоб у разі небезпеки захистити господаря.

-"Я сам."-  Салазар підвівся і роззирнувся.

Десь у двох метрах ліворуч стояла сільська дівчина. Вона була дивною такою простою і красивішою ніж будь хто кого він бачив. Туго заплетене волосся лежало на її плечі, високі темні брови, сірі очі,що дивились з цікавістю, якимось докором навіть. Він не побачив у них страху,це його здивувало,оскільки він точно знав,що Онікса вона бачить. Бо як може дівчина не помітити п'ять метрового змія.

-"Не страшно?"-саитав він спокійно. Його голос лився тихо і повільно, він  говорив так як змія і навіть шиплячі букви були більш відчутні. Такий відпичаток у його вимові  залишило спілкування зі зміями.

Дівчина перевела погляд на Онікса,потім з цікавістю подивилась на Салазара.

-" А мені варто боятись?"- голос у неї був незвичний,трошки грубіший ніж він очікував. Доросліший та впевнений ніж вигляд.

-"Боятись не варто хіба що власної тіні і тій я б не радив довіряти,оскільки в ній може ховатись багато сюрпризів."- Салазар чекав відповіді. Він прагнув почути,що ж вона йому відповість.

-" Якщо  постійно боятись,то краще і не жити. А життя занадто швидко минає,щоб весь час тримтіьи у страху,пане чарівник."

-" Ти впізнала в мені пана і чарівника. Тебе це не лякає і навіть не злякав мій милий,маленький друг. Тому я готовий повірити,що ти нічого не боїшся. Або точніше не боїшся багато чого. А хто ж у нас будеш ти?"

Салазару кортіло дізнатись побільше про цю дивну незнайомку. Йому здавалось,що вона не така проста як видається,можливо вона також чаклунка.

-" Я Мелінда. Живу біля панського угіддя і працюю по господарству. А якщо вас цікавлять мої вміння,то я чудова рукодільниця."- Слизерин зрозумів,що вона звичайна дівчина,що не володіє і каплею магії.

-"Приємно познайомити,Меліндо. Буду вдячний за коротку екскурсію до помістя Грифіндорів."

-"А оце ваш, милий друг,- вона зитнула в сторону змія від чого він зашипів, але не підвів голови,оскільки команд атакувати не було,- мене по дорозі не з'їсть?

-" Він їсть лише коли я дозволяю. І поки що в його раціон юні дівчата не входять."- посміхнувся Салазар. Він уперше так легко міг розмовляти з кимось із людей.

Зазвичай всі полохались його, боялись,непокоїлись. І він звик і почав оточувати себе зміями. Але з цією дівчиною,Меліндою, щось було інакше. Все було інакше, сам він був не такий.

Вони йшли поволі,Онікс був люб'язно відпущений на полювання у найближчий ліс. Дівчина мало говорила, не задавала дурних питань і взагалі здавалось лише хотіла більше почути.

А Салазар з кожним кроком що вони проходили поруч починав розуміти,що його життя більше не буде таким як раніше. І він охоче б погодився на те щоб Мелінда в ньому була присутня.