Любава Волошин - Змії вміють кохати, Любава Волошин

"Навчись володіти зміями і сам буть як вони. Слизькі та обережні,тихі та невловимі,швидкі та смертоносні. Тільки так ти доб'єшся успіху. Не бійся жалити зі спини, іноді це єдиний спосіб вижити"- батько кожного дня повторював ці слова мені. Сьогоднішній день не став винятковим.

Однак на цей раз я почув ці слова в останнє. Батька не стало. Його скосила втрата матері і тепер я залишився єдиним роду свого...

Співчуття чекати немає звідки,не сильно нас жалують серед вельмож. То і нехай, теж мені...

Я ніколи не буду самотнім у мене є те чого немає у сотень тисяч людей. Магія...

Руки мимоволі здали паличку,немов заспокоюючи ст.звістря палички вистрибнуло декілька яскраво зелених іскринок. Все таки хвилювання стримати невдавалось.

Весь день пройшов якось похмуро, він віддавав укази слугам і щберався провести в путь видатного мага. Збераєся віддати останні почесті своєму батьку.

Він змусить всіх згадати про видатний рід Слизеренів,він знов змусить людей тремтіти при одній згадці про велич їхнього роду. Він не дозволить нікому забути про їх рід. Батько буде пишатись ним,він не облишить його справу.

 В фамільному склепі стало більше на одну могилу. Що ж така іронія долі. Але вічно нікому не жити. Хоча... Магія ховає стільки секретів,вона така не обізнана і недослідженна,неосяжна у своїй величі та красі.

Можливо вона може і це,так певно вона багато чого може,просто потрібно правильно просити. Потрібно вміти це робити і він обов'язково навчиться, або знайде того хто його навчить.

 Салазар вийшов з будинку вже пізно ввечері і як завжди по звичці попрямував в сторону темно-зелених крон,що росли на окраєні болота. Він змалечку проводив там чи не весь свій вільний час. Просто на березі болота вдивляючись у його мутні води, сидів і думав. Але сьогодні,щось було не так і не було звичної тиші. На болоті було неспокійно, занадто шумно,занадто перелякано.

"Тікати! Смерть! Він нас знищить!" - звідусіль він чув перелякане шипіння змії.  Що ж могло настільки сильно перелякати чиї холодних та безстрашних істот?

"Підійде"- підізвав він на перселмові змію яка повзла майже біля нього. Стара,коричнева змія не перший рік жила на болоті і чудово знала господаря. - " що тут коїть?"

У швидкому шипіння майже не можливо було вловити суті. Але з сказаного він зрозумів,що осередок переляку його підданих знаходиться біля великого дуба,що з під його коріння витікає чиста вода.

Салазар крокував туди швидко та без роздумів,паличка давно була міцно зажата в його руках. Чорне волосся,обрізане акуратно до плечей' розвівав вітер. В очах кольору, свіжоскошеної трави, виблискувала впевненість у власних силах.

Дуб був у декількох метрах від нього коли він зрозумів причину  страху та паніки. Біля дуба лежала змія...

Ні це була не просто змія, це було найбільше створіння зміїного роду яке він коли би то не бачив,могутнє як він сам, чарівне до того,що перехоплювало подих. На землі обережно скрученими кільцями лежав василіск.

Салазар опустив голову,щоб не зустрітись з смертоносним поглядом очей могутнього змія.

-" Я друг тобі,не ворог."- підкрадався він, але змія мовчала.

Повільно підвівши погляд він влився в тіло змія ще раз і обмер. Змій не рухався, він лежав міцно скрученими кільцями мертвий... Але щось ховав... Ховав в середині,щось цінне для нього на стільки,що навіть смерть не змогла  розтиснути його тіла.

Салазар забрався на змія і почав лізти в середину. І знахідка яку він там зустрів змусила його серце обмерти, змусила його не просто затамувати подих, а забути дихати.

 Яйце... Майже вилуплення яйце василіска, лежало і очікувало немов дарунок долі його. Він стане володарем справжнього царя змій, підкорить його та приручить,змісить служити його волі і тобі ніхто не сумніватиметься в його могутності.

Обережно змахнувши паличкою він підняв яйце в повітря і почав левітувати його в дім.

Схоже,що доля не така і жорстока...