Страшні оповідання на ніч - Гості на похоронах, Страшні оповідання на ніч

"Підозрілий він якийсь" – розмірковував я, повільно крокуючи коридором поліцейської дільниці. Навколо раз у раз лунали шерехи і приглушені розмови, що заважало мені належним чином зосередитися на почутому, і лише сівши в автомобіль я зміг трохи зібратися з думками.

Розмова зі слідчим залишила в мені якесь дивне відчуття недовіри і підозр, і цілком відрізнялася від моїх очікувань. Я прямував сюди, з чітким наміром отримати відповідь, однак замість цього я почуваюся чи то обдуреним, чи то втягнутим у якусь незрозумілу гру, затіяну слідчим, і вибудувану на моєму горі, яке трапилося.

Я повільно покинув стоянку поліцейської дільниці. Всю дорогу я вкотре думками повертався до розмови зі слідчим, його загадкового погляду і прихованого сенсу слів.

Сестрі я переказав усе в деталях, благо згадувати було небагато чого – я не пробув у відділенні й десяти хвилин. Не забув показати і папірець із телефоном.

– І що б це могло означати? – задумливо промовила Юля.

– Якби ж я знав – відповів я.

– Чого ж не запитав, як був там? – не вгамовувалася вона.

Це було справедливе зауваження. Я не знав, що їй відповісти. Однак, недовго думаючи, я згадав слова слідчого:

– Є теми, які не зовсім є прийнятними для обговорення вголос із непідготовленими слухачами. Зараз поїмо, і я зателефоную цьому Володимиру Кириловичу. Подивимося, чим він зможе нам допомогти.

Я підглянув у папірець, щоб правильно вимовити ім'я.

***

– Слухаю – пролунав із слухавки суворий чоловічий баритон.

– Володимире Кириловичу, добрий день! Мені ваш телефон дав один слідчий, сказав, що ви здатні допомогти мені в ситуації, що склалася, – із хвилюванням, яке показувало мою невпевненість, сказав я в слухавку.

– Що сталося? Коротко – перепитав той.

– У мене брат помер нещодавно, – почав я, – а як поховали, то за кілька днів його тіло зникло з труни. Слідчий зібрав всі свідчення і чекав на звіт криміналістів, а як отримав, то сказав мені, що це не їхня юрисдикція, і запропонував зв'язатися з вами.

– Як давно це сталося? – усе таким же суворим голосом поцікавився цей таємничий чоловік.

– Поховали позавчора, – швидко відповів я, – Учора труп зник, тож звернулися в поліцію.

– Фотографії та звіти у вас? – поцікавився Володимир Кирилович.

– Мені передали доволі об'ємну папку у цій справі, але я туди ще не заглядав, сказали, перш за все зв'язатися з вами, – відповів я, і негайно потягнувся за папкою, – Один момент... Так, бачу фотографії з місця подій, звіти... Ще фотографії. Тут багато всього зібрано. Хоча...

На мить я завагався, бо мені здалося, що сталася якась помилка і фотографії, які я побачив, були зовсім не з місця поховання мого брата. Однак суворий голос із того кінця перебив мене:

– Зрозуміло. Де ваше місцерозташування?

– Селище міського типу "Борова" – спокійно відповів я.

– Область Харківська чи Київська?

– Київська – швидко відповів я, хоча ніколи не знав про наявність ще одного селища з такою ж назвою.

– Ваша адреса? – після невеликої паузи запитав суворий голос.

Я продиктував йому адресу, після чого він так само коротко сповістив мене, що прибуде завтра о 12-й годині і повісив слухавку. Минула розмова виглядала настільки дивною, що я навіть засумнівався, чи так я вчинив, як потрібно, що вирішив зв'язатися з цією загадковою небагатослівною людиною.

Однак, зроблено що зроблено, і тепер залишається тільки чекати настання завтрашнього дня. А поки що я повернувся до папки, яку мені передав слідчий, і переконався в тому, що мені нічого не привиділося – у папці справді були фотографії з іншого місця злочину. Та, як виявилося – окрім нашої, у папці зберігалися ще три справи зі схожими подіями. Тож можливо це не було ніякою помилкою. На фотографіях чітко було видно розкопані могили, розкидані порожні труни, і фотографії крупним планом слідів злочинців, тільки ось вони мало були схожі на сліди від людського взуття.

Що б це все могло означати – я не мав ані найменшого уявлення. Може в селищі завівся ведмідь або якийсь інший кровожерливий звір, а Володимир Кирилович зі свого боку є досвідченим мисливцем. Водночас невже місцева поліція не впоралася б із вистежуванням і ліквідацією небезпечного хижака? Що глибше я занурювався в таємницю зникнення мого брата, то більше я заплутувався в усьому, що відбувається, і вже потроху починав втрачати надію, що мені щось справді допоможе в цій трагедії.

Від хвилювання через невідомість майбутнього ніч пройшла дуже погано. Я довгий час не міг заснути, не відчуваючи абсолютно ніякої сонливості аж до глибокої ночі. Стрілки настінного годинника, освітлюваного невеликим шматком вуличного світла, повільно перевалили за північ, потім нескінченно довго переступали за першу годину, другу годину, а потім і третю годину ночі. Зрештою мені вдалося заснути, однак і прокинувся я рано вранці, задовго до будильника, тільки-но промені сонця, що сходить, перемістилися з верхівок високих тополь на дахи будинків. На диво сонливості я не відчував, але й бадьорим назвати себе не міг.