Страшні оповідання на ніч - Гості на похоронах, Страшні оповідання на ніч

Хоч би як нам хотілося дізнатися про все тут і зараз, ми розуміли, що відповідей наразі ми ніяких не отримаємо. Потрібен час, і добре, якщо завтра звіт про те, що тут відбулося, буде готовий. Я запитав у сестри з приводу ночівлі в її будинку, після чого одразу почали збиратися. Залишок дня ми практично не спілкувалися – сестра перебувала в доволі пригніченому стані, і раз у раз плакала на кухні, а мені постійно дошкуляли робочі дзвінки, які до вечора я став повністю ігнорувати.

Вночі я довгий час не міг заснути. Безумовно, в цьому зіграв свою роль і емоційний стрес від пережитого сьогодні, однак разом із цим у мою голову тягнулися й теплі спогади з дитинства – ми часто з братом гостювали тут улітку, в цій самій спальні, будучи ще дітьми, коли ще була жива наша бабуся, що мешкала в іншому кінці цього величезного будинку. Та й дядько з тіткою – батьки Юлі – ще не були прикуті до ліжка, а старанно щодня господарювали на задньому дворі.

Я лежав, не відриваючи свого погляду від блукаючих тіней на стелі, і багато думав. Мене долали змішані почуття; далеко не за таких обставин я хотів знову тут перебувати – у місці, пов'язаному з найприємнішими спогадами мого дитинства. Також мене тривожила невідомість того, як довго триватимуть пошуки розкрадачів могил, як довго їм вдасться залишатися безкарними, і скільки могил вони ще встигнуть опоганити, перш ніж їх спіймають і кинуть за ґрати.

Перевернувши подушку холодним боком догори, я повернувся на інший бік, і під невтішні думки про те, що ж чекає на нас далі, спробував заснути. 

Дзвінок від слідчого пролунав лише в другій половині дня. За цей час ми з сестрою встигли зранку відвідати могилу брата, де все ще було обмотано огороджувальними стрічками, побути трохи там, сумуючи про те, що сталося, і благополучно повернутися додому.

– Добрий день, – привітався голос із телефону, – З приводу справи про вашого брата.

– Так, добрий день, – спішно відповів я, – Я вас уважно слухаю!

– Звіт криміналістів готовий, але на даному етапі нам необхідно зібрати трохи більше інформації. А поки що я попрошу вас з'явитися у відділення за ось цим адресом, мені необхідно передати вам копію справи, – відповів слідчий і продиктував мені адресу, – І що швидше, то краще.

– Яку ще інформацію вам потрібно зібрати? Ви всіх ще вчора опитали. І що мені далі робити з цими копіями? – уїдливо запитав я, але слідчий стримано ще раз повторив адресу і наполегливо попросив нас приїхати до нього. Після чого чемно попрощався і поклав слухавку.

– Так я й знала – голос сестри затремтів.

Вона ледь стримувала сльози і вийшла з кімнати, де ми сиділи весь цей час. Не розуміючи до кінця, що відбувається, я швидко зібрався і попрямував за вказаним адресом.

Злість і агресія потрохи опановували мною, що відбивалося на моїй поведінці за кермом. Мені здавалося, що моє бажання отримати вичерпні роз'яснення у справі зникнення мого брата набагато важливіше за всі грубі маневри і порушення на дорозі, що могли призвести до непоправних наслідків. Я абсолютно не думав про це в той момент, але благо обійшлося без пригод.

За вказаним адресом на мене чекав поліцейський відділок. На моє прохання мене відвели в кабінет слідчого, де той сидів за своїм робочим місцем, схилившись над якимись паперами. Запримітивши мене, він одразу відклав папери вбік, вказав мені сідати, а далі – відчинив шухляду столу і витягнув звідти доволі об'ємну папку.

– Перш ніж я передам вам цю папку, хочу донести роз’яснення щодо мого сьогоднішнього телефонного дзвінка – почав слідчий, – Не кожна тема є прийнятною для телефонної розмови. Небажані слухачі є всюди. Іноді краще обговорити виниклі питання віч-на-віч – так виникне набагато менше супутніх питань. Безпосередньо щодо злочину: не можу зараз повідомити вам жодних хороших новин. Жодних суттєвих деталей з учорашнього дня в розслідуванні не додалося. Зізнатися, з чуток із сусідніх селищ із подібним останнім часом стикаємося вже не вперше, і, на жаль, поки що безрезультатно.

– Як це? – здивовано перепитав я – Що ви маєте на увазі?

Слідчий підняв долоню, закликаючи мене до тиші.

– У нашому розпорядженні не так багато зачіпок, які могли б допомогти пролити світло на те, що трапилося. І, чесно кажучи, ознайомившись зі звітом криміналістів, мені здається, ваш випадок, як і всі попередні, не потрапляє під нашу юрисдикцію безпосередньо. Більше інформації ви зможете знайти в цій папці, однак вичерпно на ваші запитання зможе відповісти лише одна людина. Краще спершу зверніться до неї, перш ніж відкриєте цю папку.

Слідчий узяв папірець і щось почав писати на ньому. Після чого передав його разом з важкою папкою мені. На папірці був виведений номер телефону та ім'я "Мринський Володимир Кирилович".

– Хто це? – перепитав я.

– Це людина, яка вам допоможе, – спокійним тоном відповів слідчий, – Довіртеся мені. А найголовніше – довіртеся йому. Як я вже сказав, не кожна тема є прийнятною для телефонної розмови. Але також є теми, які не зовсім є прийнятними для обговорення вголос із непідготовленими слухачами. Зв'яжіться з ним сьогодні ж, і покажіть йому цю папку. І наостанок – бережіть себе і будьте обережні!

Я сховав папірець із телефоном у свою кишеню. Я не знав, чи варто йому дякувати, чи ні, проте все ж таки промовчав, і тихо поспішив покинути кабінет.