Владислав Едуардович Теліпко - Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. Станом на 01.11.2010 р.

перевіряти законність оскаржених рішень суду першої інстанції та своєчасно усувати помилки і порушення у роботі судів з розгляду цивільних справ. Крім того, така перевірка забезпечує формування єдиної практики застосування судами норм матеріального й процесуального права.

2. Право касаційного оскарження належить, насамперед, особам, які брали участь у справі. Перелік цих осіб міститься у ч. 1 ст. 26 ЦПК. Сторони (позивач і відповідач) мають самостійне право на касаційне оскарження рішення суду і в тих випадках, коли в справі беруть участь кілька позивачів або відповідачів — співучасники (ст. 32 ЦПК) або коли судом здійснена заміна неналежної сторони (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не погоджується на заміну відповідача і суд притягає до участі в справі іншу особу як співвідповідача, обидва відповідачі вправі оскаржити рішення в касаційному порядку. Таким же правом користуються процесуальні правонаступники сторін (ст. 37 ЦПК) та інших осіб, які беруть участь в справі, коли за законом таке правонаступництво може мати місце.

Право касаційного оскарження судових рішень надано також третім особам як з самостійними, так і без самостійних вимог (ст. ст. 34, 35 ЦПК), а також заявникам і заінтересованим особам у справах наказного та окремого провадження.

Право касаційного оскарження судового рішення мають також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов’язки. Зазначені особи можуть подати касаційну скаргу, якщо оскаржуваним рішенням суду безпосередньо вирішено питання про їх права, свободи або про їх обов’язки. Тому, за загальним правилом, у цих осіб відсутні правові підстави для касаційного оскарження ухвал суду (оскільки ухвалами не вирішуються питання про спірні права та обов’язки), а також оскарження рішень суду, які в майбутньому лише можуть вплинути на права та обов’язки осіб, які не залучалися до справи. Особи, які не брали участі у справі, мають право оскаржити в касаційному порядку лише ті судові рішення, які безпосередньо встановлюють, змінюють або припиняють права або обов’язки цих осіб.

3. Предметом касаційного оскарження можуть бути рішення і ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і ухвали апеляційного суду.

Будь-які рішення суду можна оскаржити в касаційному порядку повністю або частково. Зокрема, коли сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не оспорюючи резолютивної частини рішення, не згодні з його мотивувальною частиною, вони вправі оскаржити його лише в цій частині.

Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також постановлені за результатами їх перегляду ухвали апеляційного суду можуть бути оскаржені у касаційному порядку, лише якщо вони прямо передбачені законом, а саме ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 1, 3, 4, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 20, 24, 25, 26, 27, 28, 29 частини першої ст. 293 ЦПК, а також ухвали апеляційного суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі (про закриття провадження у справі, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження у справі).

Зокрема, не підлягають касаційному оскарженню ухвали суду першої інстанції після їх перегляду апеляційним судом, що стосуються:

— забезпечення позову, а також щодо скасування забезпечення позову;

— відкриття провадження у справі з недотриманням правил підсудності;

— передачі справи на розгляд іншому суду;

— відмови поновити або продовжити пропущений процесуальний строк;

— визнання мирової угоди за клопотанням сторін;

— визначення розміру судових витрат;

— внесення виправлень у рішення;

— відмови ухвалити додаткове рішення;

— роз’яснення рішення;

— поновлення пропущеного строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

— тимчасового влаштування дитини до дитячого або лікувального закладу;

— оголошення розшуку відповідача (боржника) або дитини;

— примусового проникнення до житла;

— виправлення помилки у виконавчому листі або визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню;

— звільнення (призначення) опікуна чи піклувальника.

4. Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На відміну від апеляційних судів, суд касаційної інстанції не перевіряє обґрунтованості рішень та ухвал. Тому в касаційній скарзі недоцільно посилатися на неправильне дослідження чи оцінку фактичних обставин справи судом першої або (та) апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 335 ЦПК під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. При цьому суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

Стаття 325. Строк на касаційне оскарження

1. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду.

2. У разі пропущення строку, встановленого частиною першою цієї статті, з причин, визнаних поважними, суддя касаційної інстанції за заявою особи, яка подала скаргу, може поновити цей строк.

3. Касаційна скарга, подана після закінчення строку на касаційне оскарження, повертається особі, яка її подала, якщо вона не порушує питання про поновлення цього строку, а також коли у поновленні строку відмовлено.