Драч Марія - Некоханий, Драч Марія

— Я б хотіла тобі допомогти, але не знаю, як, — Аліна обійняла мене за плечі. — Але одне можу сказати точно — цей Сашко тобі зовсім не потрібен. Дивний він. Ніби і привабливий, товариський, ввічливий, але щось із ним не так. Краще остерігайся його.

— Дякую за підтримку. Для тебе тепер найголовніше, щоб період вагітності минув, як слід. А я вже якось впораюсь. Не хвилюйся за мене.

Наступного дня я прокинулась, бо почула, що Аліна забігла до мене в кімнату з величезним букетом ромашок.

— Прокидайся! — сестра залоскотала мою ногу, яка стирчала з-під ковдри.

— Що? Що сталося? — сонно пробурмотіла я і протерла очі.

Вчора після такого насиченого на події дня, я пізно ввечері відчула просто неймовірний прилив натхнення і завершивши пейзаж, одразу взялась за натюрморт. Спати лягла десь о третій годині ночі і прокидатися о сьомій ранку було занадто жорстоким рішенням.

— Герман з Григорієм вже приїхали! Дивись, який букет! Обожнюю ромашки!

— Так, вони чудові, — ще раз добряче протерши очі, я слабко усміхнулась.

— Сніданок вже на столі. Ходімо швидше, — бадьорий настрій Аліни мене позитивно здивував. На її тлі я виглядала блідною плямою.

Сівши у ліжку, я подивилась на свої руки, вони досі були всі у фарбі. Дивно, наче вчора ретельно вимила їх, а все одно декілька пурпурових і темно-зелених плям продовжували прикрашати мої пальці і зап’ястя.

— Вже йду, — попередила я сестру. — Мені треба п’ять хвилин.

— Даю три, — Аліна усміхнулась мені і швидко вийшла зі спальні.

Змивши залишки фарби, я зібрала волосся у хвіст і поспіхом вдягла кольоровий легкий комбінезон зі шнурованими лямками. В ньому завжди страшенно зручно і не спекотно. Знаю, що Германові більше подобається, коли я в сукнях або сарафанах, але сьогодні захотілось принципово зробити інакше.

З їдальні долинав сміх і жвава бесіда. Коли я ввійшла до кімнати, першим до мене підійшов Гриня, щоб вручити букет волошок. Це стало для мене суцільною, але до біса приємною несподіванкою.

— Дякую, — я трохи розгубилась і зніяковіла.

— Нема за що. Просто подумав, що непогано зробити такий ось маленький сюрприз.

— Вони чудові, — я дружньо обійняла Гриню, відчувши потоки тепла і світла, які випромінювала ця людина. Така просто, мила і ввічлива. Саме Гриня, на мій погляд, повинен був бути поруч з моєю сестрою.

Розірвавши обійми, я зустрілась з похмурим поглядом Германа. Він дуже контрастував на тлі інших: чорні брюки і сорочка, неприємно колючий спокій і важкий погляд темних очей. Він подивився на мене, а потім повернувся до свого сніданку. Схоже, у мого чоловіка також накопичилось до мене достатньо претензій. Впевнена, Олексій вже все розповів йому про мою зустріч із Сашком.

Напружену атмосферу за столом так-сяк рятував Гриня. Він розпитував Аліну щодо її самопочуття, ділився найближчими планами, розповідав про роботу, і все це так цікаво звучало, що Гриня часом забував про власний сніданок.

Я уважно його слухала, але колючий погляд Германа все одно відчувала на собі. Це було нестерпно. Він сам був нестерпним.

— А чим ви займались поки ми були відсутні? — спитав Гриня, коли завершив свою довгу розповідь.

— Аріна писала картини, — одразу відповіла сестра і трохи занервувала.

— І як справи? — Гриня подивився на мене.

— Добре. Навіть трохи випереджаю графік. Щоправда, руки постійно у фарбі, але це скоріш просто особливість моєї роботи.

— Герман, ти мені не казав, що твоя дружина художниця.

— Не вважав за потрібне. Вибачте, але мені необхідно зробити один важливий дзвінок, — він підвівся з-за столу і швидким кроком вийшов з їдальні.

— Я щось не те сказав? — Гриня виглядав розгубленим.

— Ні, все гаразд. Не звертай увагу.

— Поговоріть вже нарешті, — заявила Аліна. — А ми поїдемо додому, ще треба зазирнути до жіночої консультації.

— Так, напевно, ти маєш рацію.

Сестру з чоловіком я провела сама, тому що Герман загубився десь у просторі свого великого особняка.

— Якщо що, телефонуй, — прошепотіла мені на вухо Аліна перед тим як піти. — Ми тебе не залишимо у біді.

— Дякую.

Вхідні двері зачинились і в повітрі несподівано зависла напруга і тиша, яка неприємно дзвеніла у вухах. Знервовано потерши спітніли долоні, я подумки зібрались з силами, щоб почати важку розмову.

Германа я знайшла в його кабінеті. Він сидів за своїм масивним дубовим письмовим столом, неквапливо курив сигару і щось швидко друкував у ноутбуці. Якщо чесно, то цей кабінет мені ніколи не подобався, темний і якийсь бездушний. Вся його обстановка так і напружувала і здавалось, що тут не вистачає повітря.

— Знову привіт, — нерішуче промовила я, переминаючись з однієї ноги на іншу поки стояла на порозі.

— Що тобі треба? — спокійним, навіть занадто спокійним тоном спитав Герман, не здіймаючи на мене погляду.

— Поговорити.

— Про що?

Я зайшла до кабінету і зачинила за собою двері.

— Що з тобою відбувається?

— Все добре. Сиджу, працюю, хіба не видно?

— Припини цей цирк, — я спробувала бути спокійною, але така відверто дитяча поведінка з боку чоловіка страшенно мене розлютила. Хто із нас старший: він чи я?

— Який ще цирк? — він продовжив стукати по клавішах ноутбука.

Я швидко підійшла до столу і зачинила кришку комп’ютера, щоб Герман нарешті звернув на мене увагу.

— Я все бачила! Зрозуміло тобі? Бачила по телевізору те, як ти обіймався зі своєю коханкою! І тепер ти тут сидиш і вдаєш із себе жертву! Навіщо ти взагалі одружився зі мною, якщо такий непостійний?!

Герман здивовано подивився на мене. Раніше я собі не дозволяла ось так кричати і відверто атакувати.

— Все не так, як ти собі вигадала, — досі зберігаючи тотальний спокій, відповів Герман.

— Будь ласка, позбав мене цих тривіальних фраз, — я скривилась.

— У мене з нею нічого не було.