Юлія Бонд - Більше не повертайся, Юлія Бонд

– Асю, давай без скандалів. Твоя зрада – не моя вина. Розлучимося швидко без зайвого шуму. Квартира залишиться тобі, як ти хотіла.

Зітхаю, але не від полегшення.

– Два місяці тому, коли я попросила у тебе розлучення, ти сказав категоричне "ні". А зараз хочеш розлучитися швидко без зайвого шуму. Дивний ти, Стельмах.

– Тепер це не твоя проблема, Асю.

– Отже, це вже проблема іншої жінки? У тебе є хтось?

По очах читаю: куди він мене посилає і як далеко.

– Гаразд, можеш не відповідати. Насправді мені пофіг, Стельмах, хто тепер має тобі мозок. Головне, що це тепер це роблю не я.

Він посміхається, дивлячись на мене своїми нахабними очима. І киває.

Чорт би його забрав! Такий самовпевнений без краплі жалю у погляді. Міг би удати, що йому справді шкода, що все так вийшло, адже він теж винен у тому, що наші стосунки зійшли нанівець.

Промокнувши губи паперовою серветкою, Лев тягнеться до гаманця: сплатити рахунок за вечерю. Я спостерігаю за рухом його рук, як дістає купюри з портмоне, кладе їх у спеціальну шкіряну папку.

Теж починаю збиратися. Встаю з-за столу.

– Ну, раз ти приїхав за кермом, може, тоді відвезеш мене додому?

– Я тебе відвезу.

Кивнувши у відповідь, починаю рухатися по залу ресторану. Чую за спиною його розгонисті кроки, інтуїтивно випрямляю спину і злегка похитую стегнами. Знаю, він зараз дивиться, поглядом ковзає по моїй фігурі. Хай дивиться. Це все востаннє.