Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

– Я ще не подумала. – Відрізаю.

– Ліліано, потрібно зробити це швидше. Я знаю, що на тобі мітка Сеера. Тож...у мене приємний бонус, який допоможе тобі вирішити.

У кімнату заводять Дашку. Капець, мою Дашку! І Шаалу. Але як? Від відчаю та злоби хочеться кинутись до Еделя й спалити до біса. Але він випереджає мене:

– Як бачиш на пантері й твоїй служниці ошийники. Смикнешся, торкнешся когось із моїх підданих – вони помруть.

– З чого ти взяв, що ошийник їх вб'є?

– Не ошийник, а магія в ньому, дурненька. – Посміхається уїдливо, аж блювати хочеться.

– Лелька...– шепоче подруга. – Що він хоче?

Шаала взагалі стоїть, голову опустила й дивиться у підлогу. Складається відчуття, що ошийник робить їй боляче.

– Ну? Приймай рішення зараз і ви вільні. Звісно ти можеш почекати поки наш Імператор прибіжить рятувати тебе, але тоді тварина і служниця помруть. І їх смерть буде на тобі!

“Може Сеер і примчить рятувати, але напевно не мене. Здається Шаала йому дорожча за мене! А ще...я ж можу збрехати, правда? Мені не обов'язково робити те, чого від мене хочуть. Підкорюватись не моя стихія. Тим паче, що Демоняка безсмертний, якщо йому вірити.”

– Гаразд. Я згодна! – Ціджу розглядаючи Дашку в якої очі розширюються від страху. Вона то не знає на що я там згодна.

– Чудово. Закріпимо магічним договором! – У долоні падла плескає й перед нами з'являється папір. – Візьми ніж, – протягує мені його, – і підпиши кров'ю, так я знатиму, що ти виконаєш умови. А якщо не зробиш цього ці двоє – киває головою в бік подруги та Кицюні, – помруть.

Хмурюсь й в нерішучості стискаю у руці ніж. І що робити? На таке я не розраховувала. Тут вже не добрий Сеерчик, від якого можна повзти по землі. Тоді я цього не знала, але зараз знаю.

– Лелька. – Хлипає Дашка.

– Скільки у мене буде часу? – Питаю в цього недокороля.

– Місяць. Якщо не зробиш цього, вони помруть, але як тільки Сеер буде мертвий ошийники зникнуть. Як і магія.

– Думаєш на них ошийників ніхто не побачить? – Хмикаю.

– Ні. – Гордливо відповідає, клацає пальцями й ті кляті залізні хріні зникають під шкірою Дашки та Шаали. Ого!

Важко ковтаю, відкидаю совість й розрізаю палець та капаю кілька крапель крові на договір. Він спалахує червоним вогнем і зникає у повітрі.

– От і все. – Посміхається зрадник. Це ж треба так свого Імператора ненавидіти. – Ви вільні. Доберетесь до Сеера якось самі, але я думаю він вас знайде. А поки ми проведемо вас якомога далі від палацу, щоб не було підозр.

Приблизно через пів години ми троє стоїмо на поляні оточеній деревами. Небеса трішки починають світліти, навіть де-не-де пробивається сонячне проміння. Дашка голосить в голос, Шаала мовчить, а я взагалі ні про що не думаю, окрім того, що вляпалась по самі вуха. Щось мені вже не смішно, от зовсім.

– Лелька, як же ти його вб'єш тепер? Може розказати йому? Все-таки він Імператор і Демон… Знайде рішення якесь…

– Або вб'є мене. Та й він безсмертний!

Сідаю на траву вирішивши, що поки нікуди не піду. Якщо Сеер мене шукає, то знайде. Для чого ж робити зайві рухи особливо коли відчуваю себе тією ганчірко. зі стін палацу Демоняки?
Шаала лягає поруч та кладе морду на коліна. Чухаю за її чорним вухом слухаючи нявчання звіра й жую травинку. Зате Дашка ходить навколо мене. І ніяк не заспокоїться. Ні, я її розумію, але ж і так тошно!

– Хто він такий? Той напад був підлаштований ним? Чому він хоче вбити Сеера? І що нам тепер робити? Лелька! Лелька!? Що робити?

– Відьму шукати! – Гиркаю, не стримуюсь. – І тікати, як і планували.

– Думаєш якщо повернемось додому, то договір втратить силу?

– Звідки мені знати, Даш...– зітхаю. – Я не спеціаліст по магії. Ти в нас серіали дивишся, от і скажи.

– Не втратить. – після паузи, каже. – Якщо договір зв'язується з душею, а напевно так і є, то я і Шаала просто відкинемо ноги й лапки.

– Бачиш, ти сама відповіла на своє питання.

– Тоді потрібно сказати правду.

– Ага, може ти й Шаала залишитесь живими тоді, а от я, як загроза Імператора, точно ніжки відкину. Може його не можна вбити просто так, але раптом є можливість це зробити інакшим способом? Голову відтяти? А я не хочу помирати, взагалі-то.

Дашка нарешті замовкає, лише губи жує й підозріло дивиться на дерева навколо. Бачу, як намагається щось вигадати, тільки не виходить в неї. І в мене не вийде.

Я у лайні по самі вуха. Далі нікуди.

Хочеться одного і банального, і ні, це вже навіть не гаряча ванна, а лише спокій. Нормальне життя. Додому хочеться. Туди, де немає цього всього.

Не проходить і кілька годин як над нами трьома з'являється дві крилаті тіні. Вони стрімко несуться вниз й приземляються на землю. Мельхом одразу біжить до Дашки, вона до слова теж летить в його обійми, наче вони закохані. А от Сеер крокує до мене повільно, приймаючи загрозливий вираз обличчя.

Обидва демони все ще у крові, виглядають змученими, але на обличчі брата імператора хоч полегшення видно. Він обіймає подругу і підморгує мені.

Шаала встає й теж кидається до Сеера. Ластиться до нього. Він гладить її по голові й зупиняється поруч зі мною. А я все ще на траві. Сил встати зовсім немає.