Анна Харламова - Джекпот, Анна Харламова

Глава 29

   28 грудня.

   — Ну, що закохалася чи як? — Поцікавився Лев у Дмитра, сидячи на м’якому диванчику, в кафе Ігоря.
   — Побачимо. Ще до Нового року три дні. — Дмитро вишкірився і сьорбнув гарячої кави.
   — Ігорю? — Лев звернувся до друга.
   — Що? — Ігор примружився, знаючи, що хоче запитати Лев.
   — Як гадаєш, закохав наш «Казанова» у себе дівчину? Те, що він закохався, - то це зрозуміло, як білий день. — Засміявся він.
   Ігор подивився на Дмитра, а потім знову на Лева.
   — Ще три дні. Побачимо, що там і як. — Ігор прокашлявся і серйозно сказав: — Проте, я знаю одне – ця дівчина зі своїм величезним серцем, не заслуговує, щоб їй брехали. Скажу чесно – ми всі козли, що запланували таке парі,… проте, якщо б не воно – Дмитро не пізнав би справжнього кохання… — Ігор відкинувся на спинку диванчика.
   Дмитро відчув, як до горла підступає клубок.
   Я козел, - і це правда. Вона не пробачить,… але я буду вимолювати у неї прощення. Вона моя і назавжди нею залишиться. 
   Лев подивився на Ігоря, а потім на Дмитра.
   — Ви стали такі емоційні… такі правильні… — Він наче насміхався з них. — У вас прокинулося сумління… Цікаво… цікаво… Які зміни... — Засміявся Лев.
   Ігор помітив в очах Лева, те саме сумління про, яке він говорив, але він боявся відкрити мушлю і зізнатись в цьому.
   — Леве,… хай сумління прокинеться краще пізно, аж ніколи… — Зауважив Ігор. — До речі Лев… я узяв вікторію до себе на роботу. Дівчина талант. Готує, як богиня!
   У Лева щелепа відвисла.
   — Ого! Ви, що тут зговорилися чи, як?! Вас ця дівчина зачаклувала! — Лев важко зітхнув, але зізнався: — Хоча… про її вроду не посперечаєшся. Гарна.
   Дмитро усміхнувся, згадуючи, що ця красуня йому дарує.
   Хлопці… хлопці… знали б ви, що я скоро стану батьком, - ви б взагалі оніміли.
   — Я б теж, хотів зустріти дівчину, заради якої я захочу змінити себе. — Ігор провів долонею по волоссю. — Ти щасливчик, Дмитро… Щасливчик…
   — Не сперечаюсь. — Засміявся Дмитро.
   У Лева задзвонив телефон, і він перепросивши відійшов поспілкуватись.
   — Скажи, Дмитре… ви з Вікторією заручились? — М’яка та дружня усмішка з’явилася на обличчі Ігоря.
   — Так. — Він не зміг і не хотів брехати.
   — Вітаю! — Ігор, поплескав Дмитра по плечі і додав: — Як же ти збираєшся владнати всю цю ситуацію?
   — Я не знаю. — Важко видихнув Дмитро.
   — Що ти не знаєш? — Лев всівся на своє місце, дивлячись на друзів.
   — Я не знаю, як я тебе буду втішати коли ти віддаси ключі від будиночку.
   Дмитро та Ігор голосно засміялись, а Лев насупив брови і промовив:
   — Хто знає,… можливо твої ключі від Мазераті будуть моїми… хто знає… хто знає…
   — Мріяти – це добре. — Усміхнувся Дмитро.

*******     *******    *******    *******    *******

   Дмитро повернувшись додому, побачив під ялинкою гарно запаковану коробку.
   Невже Вікторія купила мені подарунок? Моя мила Ягідко…
   Серце Дмитра закалатало, а долоні здавалося засвербіли від збудження поглянути, що там.
   — Привіт, коханий. — Вікторія стояла, спершись об одвірок, і спостерігала за ним і його поглядом у напрямок подарунка на Новий рік.
   — Привіт, кохана. — Він примружившись, запитав: — Це мені?
   — Ну,… я сама собі не звикла дарувати подарунки, - тому так… тобі. — Широка, задоволена та всеосяжна усмішка осяяла її обличчя.
   — А що там? — Його очі світилися, як в маленького хлопчика.
   — Ага, так я тобі і сказала. — Засміялась вона.
   — Мені так кортить подивитися.
   Його чесність і дитячий погляд розсмішили Вікторію, і полоскотали її серденько.
   — Ну… тоді подивися… Новий рік вже через три дні, тому – вперед! — Вона всілась на крісло, і дивилася, як він згоряючи від бажання дізнатись, що там, підскочив і присів біля ялинки.
   Дмитро узяв пакунок, і на раз два, відкривши його, замовк. Його очі перемістилися з подарунка на неї.
   Вікторія усміхнулась йому, даруючи океан кохання та тепла. В його очах забриніли сльози, і вона відчула, як до горла підійшов клубок. Вона дивилася на нього, а він на неї. В цю мить, в кімнаті було багато слів, які і не треба було говорити, - все говорили їхні погляди.
   — Вікторіє… — Він затремтів, пірнувши у спогади з дитинства. — Де ти тільки його знайшла?! Як?! Це дивовижний подарунок… Ти дивовижна… — З його очей бризнули сльози.
   Вікторія встала, і підійшовши до ялинки, присіла біля Дмитра. Торкнувшись долонями його обличчя, вона витерла його сльози, а потім поцілувала повіки.
   Їхні погляди знову зустрілись.
   — Сьогодні ж будемо складати? — Поцікавилась вона, дивлячись на коробку в його руках.
   — Авжеж! — Він дивився на коробку, у якому знаходився кораблик, який складався з деталей. Точнісінько такий самий, як йому колись подарували батьки. — Ти неймовірна. Моя, Вікторія… — Він пірнув у її волосся на потилиці своїми пальцями, і припав до її м’яких вуст. — Дякую… дякую тобі, моя кохана… — Шепотів він між поцілунками.
   Вікторія відповідала на ніжні та вдячні поцілунки з неймовірною віддачою.
   — У мене ще є дещо для тебе… Це те, що тобі потрібно… Правда він не дуже дорогий, але… — Вона дістала з під ялинки, ще один пакунок і простягнула його Дмитру.
   Він округлив очі, беручи з її рук, ще один подарунок.
   — Що це?
   — Подивись. — Усміхнулась Вікторія.
   Дмитро дуже швидко розпакував пакунок і очманів, побачивши телефон.
   О, Господи! Вона купила на аванс йому телефон! Він козел! У мене є телефон, який коштує – більше ніж пів року оренди цієї квартири. Я козел!
   — Ти усі кошти розтратила на мене. — Він опустив плечі від того вантажу, який лягав на нього кожного разу, коли Вікторія робила ось такі от речі. Її самопожертва, безкорисність та щирість – робили все, щоб він розумів, як він не гарно вчиняє.
   — Це моя перша зарплатня, і я мала повне право – розпорядитись нею, як бажало моє серце. — Вона поцілувала його швидко у губи і додала: — Шкода, що не дуже «нафарширований»,… але поки, що такий.
   — Тебе хвилює це? Вікторіє, ти витратила усі кошти на мене! І тебе ще хвилює, що він не за тридцять тисяч?! — Його шок читався на обличчі, як бали на табло у спорі.
   — Ну… не на тридцять тисяч,… але хотілось би трішки дорожчий…. — Вона знизила плечима, не уміючи приховувати свої емоції і те, що на думці.
   Він накинувся на неї з гарячим поцілунком. Все, що було в середині нього, він хотів передати їй через поцілунок. Кохання, вдячність, ніжність та пристрасть… усе-усе…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно