Іван Семенович Левицький - Криве дзеркало української мови

народ це запримітив. Харківський „Сніп" це орган таких „радикалів", котрі одним боком передняки, а другим боком назадники, воднораз простують і соб, і цабе. Вони ніби й демократи, але встоюють за стародавню ненародню мову, зовсім негодящу для просвітности народа; йдуть одним ступінем уперед, а другим повертають назад сливе до Ноя й всесвітнього потопа. І це все чудно так, що й трудно збагнути розумом таку плутанину і роскидчасту, і надто складчасту (сложную) несистемність пересвідченнів та поглядів в сутрудовників „Снопа". І це міні ще дивніше, що сам шановний видавець родом з золотоноського повіта, де говорять зразцевою наддніпрянською мовою. Але я добре вже досвідчився, що видавці зовсім не вмикуються в справу видання, а редакторі роблять усе по своі вподобі і по своіх пересвідченнях. Єсть у „Снопі", як і в усіх галицьких газетах, і невдатне галицьке слово: „заснувати газету, заснували школи". На селі кажуть: павуки заснували кутки, заснували вікно, або кажуть: в мене неначе заснувало щось очі; бачу, як через сито. По народні мові треба писати: завели школу, завели фабрику або завод, завели нові крамниці, магазини. Пишуть же і повеликоруський — „учебныя заведеній". Церкви закладають, як і хати. В великоруські мові слово—основа (потрясенiе основ) зьявилось од того часу, як у Петербурзі видававсь украінський журнал „Основа". Замісць слова—основа, треба писати—грунт в тіх випадках, де трапиться мова за такі предмети.

Вже сливе при закінчiнні своєi статті я достав с почти прислані міні петербурзьким „Благотворительнымъ Обществомъ" нові видання украiнських книжечок для народа і меж ними дуже цікаву книжечку В. Чикаленковоі „Підземне царство" (переклад книжечки В. Лункевича), цікаву не тільки для народа, але й для нижчоi міськоi інтеллігенціі. В цій невеличкі книжечці рооказана історія живого живоття на землі од його початку й до останнього часу, це б то історія розвитку животин, рослин, риб та усякого птаства на землі й усякових живих сотворіннів у морі. Книжежка написана народньою украінською мовою й гарним стилем, звичайним у батька авторки, як і инчі його книжечки по сільському хазяйству, ще й з гарними малюнками усякових найдавніших сотворіннів: ящурів, гадюк, дивовижних велитенських животин, та птиць, та йіх велитенських кістяків, викопаних в шарах землі. Усі ці чудернацькі ящурі, животини, риби й гадюки намальовані дуже гарно. Синтактика в мові в книжці сливе скрізь народня. Але що стосується до чистоти мови, то мову в ці книжці неможна назвать зразцевою по чистоті, якою були написані усі передніші книжечки д. Чикаленка. Це мене дуже здивувало і навело на мою душу і смуток, і скорботу за долю нашого популярного народнього пісьменства.

Шановна популяризаторка знать земстилася пануючою пошестю тенденційних усяких молодих пісьменпків і... стали на небезпешну стежку зьеднання украiнськоi мови з галицькою, котру вже обсміяла наша публіка. Вона напхала в чудову мову народню от яких галицьких і навить польських слів: окремо, окремий, майже, ріжні (усякові) частини, сторінки „Літописі землі (листки, бо сторона, сторінка, — це по народні мові — край); зграбні, незграбні (доладні, зателепуваті), почвара, почвар (страховищ), відріжнятись (одрізняться), ріжноманітні населення (насеління), мали (иольск.) мави, очі оточені кістками (обтикані, обкладяні), суреля (по—укр. цуреля, од слова—цурка), ріжноманітні, найплодовитіші (найплодючіші), насправді (?), по кревности, вказує на кревність (польське,—показує, натякає на рідню, на порідніння), висновок (вивод, загальна думка, ріжнився од бронтозавра (одрізнявся), назва (назвище, як от—прізвище), витривалий, тривкий (видержливий, дерзкий), звідти, звідки (звідтіль), спогади (згадки), скорина землі (шкуринка землі), пристрій крил (приряддя, знаряддя), нерухливий (перушливий), пристосовані (примитиковані), кроки (ступіні), удосконалився (став кращий), камяний угіль (земляне вугілля — кажуть на селі), істнує (животіє), істнування (животіння).

Усі ці польсько-галицькі слова для селян здаватимуться таксамо допотопнии и „почварами", як і намальовані мастодонти, бронтозаври та ящурі і т. д. Але ті давні страховища примаймні намальовані й назвища йіх підписані, а оті „почвари" в мові навить не підписані хоч в скобках в перекладі.

Чудову мову в книжці авторка зумисне неначе потрусила сміттятм, вхопивши жменю його може с середніх віків „Літописі земляноi шкуринки". Як тільки шановна авторка піде й далі цією стежкою, то народ втратить гарного популяризатора, бо йіі книжечок народ не читатиме, як не читає й галицьких.

Окрім цього є в шановноі авторки є чудні провинціялизми; у чотири сажені (у чотирі сажні; в народ, мові— сажень тільки муж. рода). Авторка пише то ростин, то рослин, а я чув од людей слово — рослина (це як от: билина, бадилина, стеблина і т. д.); в неi скрізь стоіть: звірі годувались іжею, а по народньому треба сказати: живились поживком, бо кажуть: і червяк поживку шукає (пищі шукає), а не тільки чоловік; годують кабани на сало, та годують матері дітей покормом. На селі кажуть не ящір, а ящур. „Сиди, сиди, ящуре, в горохьянім вінку (веснянка); гилки дерев — гільки дерев, а гилка це палиця, котрою бьють мяч; толуб — тулуб, скорина — шкуринка; розіпнути крила — розчепірить крила або пальці; хвойні й листвяні дерева — соснові та листяні дерева.

В книжці скрізь стоіть слово життя замісць — живоття; замісць народнього слова животина стоіть живина, неначе це те, що по-руський кажуть живность; пташина (птаство), але це поодинча птиця, як і звірина, рослина, як співають у пісні. „У полі билина, йіі вітер коливає; що найменча пташина (пташечка) та й та собі пару має (васильків, пoв.).

Автор скрізь пише за животин, і нігде нема в книжці слів - животина (животное), живоття (жизнь), животіть (существовать).

І в книжці скрізь написано лиш, лише в значінні — тільки, бо авторка певно вже забула украiнське: дай лиш! Авторка вживає слово - мешканці (жителі) моря, оповідаючи за давніх велитенських морських гадюк мозазаврів й инчих. I хто с селян та й не селян зрозумів це польське слово? Міні здається, що прості читальники подумають, що це одно з назвищ морських гадюк, як от мозазаври, або якісь іхтіозаври, котрих є безліч в книжці. І де авторка чула слова війна, війни, коли на Украiні скрізь кажуть: война, войни? Між животинами й звірями авторка згадує за молокоссущих жуйкових, що жують жуйку. Вона мабуть забула, що воли ремигають, і з цієi причини треба звать цю породу — ремигаючими, а не зателепуватим (незграбним) словом — жуйковими, що взято з галицьких учебних книжок. Замісць польського слова — удосконалиння, удосконалився треба б було писать — покращання, покращала,