Пол Стюарт - Останній із небесних піратів

— Спокійно! — прошепотів Гекле, ведучи їх за кінець свого золотого ланцюга, мов приручених ягнят. — Сестри просто переспівуються між собою. Нічого хвилюватися.

Але Рукові від тих звуків кров холола в жилах. Скільки вже вони йдуть? Страх, дедалі більший страх нашіптував: «Багато годин». Хоча насправді могло минути лише кілька хвилин, щонайбільше — півгодини. Запитати в Гекле? Ба ні, то було б божевілля — озиватися тут бодай словом. Та ще й Стоб позаду раз у раз наступав йому на п’яти, і Рук аж губу закушував з болю.

— Спокійно, ваша ласкава святосте, — воркував Гекле, а тоді загукав: — Дорогу Справжнім Сестрам! Дорогу!

Рук почув, як заклацали кігті по дощаному хіднику: то поважні сорокухи відступали набік, пропускаючи процесію.

— Перекажіть наші привітання Золотому гнізду! — розітнувся різкий голос якоїсь сорокухи.

— Хай не переводяться яйця в Золотому гнізді! — побажав другий голос.

— Плідного висиджування! — додав третій.

Звідусіль чулися побажання. Рукові в грудях, наче молотом гупало — так шалено калатало серце. Він щосили намагався приборкати корчі в шлунку та панічний страх, що клубком підступав до горла.

— Справжні Сестри благословляють вас! — співним голосом відповідав Гекле. — Справжні Сестри благословляють вас! — А крізь кутик свого дзьоба прошепотів: — Уже недалеко! Держіться купи! Ще один хідник — і ми опинимося біля зубощирячої стайні, що при Темнолісівських воротях.

Стоб знов наступив Рукові на п’яту. Рук добряче зашпортнувся — і його важкі окуляри з вугільно-чорними шкельцями майже зсунулися з дзьоба. У щілину, що відкрилася між маскою та шкельцями, ринуло денне світло, і він закотив угору ліве око. Відчувалось, як окуляри хилитаються на дзьобі.

— Обережно, сестро! — пролунав чийсь пронизливий голос.

Бічним зором Рук примітив високу, поважну матрону-сорокуху: препишно вбрана, обчіпляна прикрасами, вона сиділа на високій лаві з меншими на зріст, але не менш крикливо зодягненими товаришками обабіч. Тільки тут він упізнав той самий, знайомий уже сморід, що, дужчий за решту запахів, забивав дух. Матронине пір’я настовбурчилось, і вона вдоволено квокнула, пустивши у дірку під собою цівку білого, ядучого сорокушачого посліду, що полетів униз, на нижчі сідала.

— Отак воно ліпше, — муркнула вона і повернулася до товаришки. — Ну, то на чому ти зупинилась, Пазуриста?

— Так от, — озвалася її сусідка, і собі чвиркнувши у свою дірку струменем кислого смороду. — Той небесний пірат відтяв їй голову одним ударом! Принаймні таке я чула.

— Хутчій, сестри! — голос Гекле знову зробився різкий. Кігтями він шарпнув Рука за сукню. — Нам треба добутися зубощирячих стаєнь. Затямте: ми їдемо в Темноліс по матеріал для гнізда.

Рук змусив себе якось переставляти ноги. Він зіщулився, певен, що проникливі жовті очиська матрони-сорокухи, яка сиділа на оздобному нужнику, викриють його наступної ж миті.

— Зачекайте! — хрипко гукнула їм навздогін матрона.

Рук так і вкляк на місці. Окуляри заторохтіли на його дзьобі. Поважна сорокуха підвелася з місця, поправила спідниці. Рук не смів навіть дихнути на повні груди. Позад нього двоє його товаришів і собі завмерли. Матрона підійшла, і Рук міцно замружив очі.

— Хай благословенне буде ваше гніздобудівництво! — побажала матрона-сорокуха і вклонилася.

Рук і собі відповів поклоном, обережно схиливши голову і молячись, щоб окуляри лишилися на місці. Матрона відвернулася і поцокотіла кігтями геть, а за нею подалися і її подруги.

— А тепер — живо! — просто на вухо Рукові прошипів суворий голос Гекле. — Поки вони не повернулися.

Вони все йшли і йшли, чимдуж налягаючи на ноги, у кошмарі непослабної напруги та непевності. Рук тільки примічав бічним зором, як мелькають лихі обличчя сорокух. І коли вже будуть оті Темнолісівські ворота? А цей постійний страх, як би не спали з маски окуляри… Та ось ядучий дух сорокушачого посліду став розвіюватися — його витісняв теплий, затхлий пах зубощирів-скрадайл. Рук почув тихий, горловий їхній муркіт — тож вони вже біля стаєнь! Той муркіт звучав напрочуд заспокійливо!

Гекле повів їх сходнями вниз, і Рук навіть відчув тепло, що йшло від зубощирів. Зиркнув на них у щілинку між маскою т а окулярами. Ці істоти оточували їх, куди не глянь: сиділи на товстих гілках, мов на сідалах, і зорили на приходьків своїми сумними та невеселими очима. Гекле простяг передню лапу і, відв’язавши одного з зубощирів, передав пута Маґді.

— Злазьте на нього, — звелів він. — І беріть віжки в руки. Він не рушить з місця, поки не копнете його ногою в бік.

З допомогою Гекле Маґда обережно вилізла зубощирові на спину, пильнуючи, аби з голови не спорснула сорокушача личина. Обмацавши збрую, знайшла віжки і міцно їх ухопила. Обабіч неї те саме робили Рук зі Стобом. Насамкінець і Гекле скочив на свого зубощира, розвертаючи дебелу тварину.

— Вперед! — згукнув він.

Усі четверо вдарили зубощирів закаблуками в боки. І ці їздові тварини рушили: відштовхнувшись від гілок, де сиділи, задніми лапами, вп’ялися у гілку просто себе кігтями передніх кінцівок. Зубощир Гекле вів перед, і незабаром усі спустилися на хідник. Рук уздрів попереду — вгорі — великі ворота.

— Ми наближаємося до сторожової вежі, — оголосив Гекле, напинаючи віжки, щоб зубощир біг повільніше.

Троє Бібліотекарських Лицарів і собі притримали своїх плигунів. Усі четверо зубощирів перейшли на спокійний чвал: приземлюючись передніми лапами, вони водночас викидали задні ноги вперед. У кінці довгого хідника стояла сторожова вежа — вона дедалі наближалася.

— Що ж нам тепер робити? — запитала Маґда.

— А нічого, — відповів Гекле. — Пам’ятайте: ви — Справжні Сестри. Вам немає потреби озиватися до простих охоронниць. За вас говоритиму я.

Коли доїхали до сторожової вежі, наперед виступила темно-жовта сорокуха з іржавою пікою. До неї підійшов Гекле. Рук, Маґда і Стоб стояли собі осторонь, начебто байдужі до всього, з владно піднесеними головами, сліпі в своїх чорних окулярах.

— Ти ж чула, що я сказав, — розчув Рук за мить суворі слова Гекле. — Ми