Давид Гроссман - З ким би побігати

дивному збігу обставин дізнався він про її існування, і коли гарненько подумати, то з Дафі він бодай знайомий, і не треба знову звикати до її вад, а ця, нова, у якої, до речі, така класна собацюра і яка любить піцу з сиром і оливками... Асаф забув, про що це він.

Раптом Дінка обігнала його і припустила швидше. Він не зрозумів, що сталося, роззирнувся, але нікого не побачив. Вулиця була порожня. Та Асаф уже знав, що треба покластися на Дінку, здогадувався, що вона, очевидно, побачила або почула когось. Дінка різко шмигнула у вуличку, звернула на іншу і стрімголов кинулася в Парк Незалежності, ураганом продираючись крізь кущі і трав’яні хащі. Її великі вуха летіли за головою, а Асаф летів за нею, міркуючи про диво собачого нюху, про те, що собака здатна відчути когось, зовсім його не бачачи. І ще він думав, що скаже цьому комусь, коли нарешті до нього дістанеться.

— Попався! — крикнув хтось іззаду і стрибнув йому на спину, поваливши його додолу.

Асаф був такий приголомшений, що якийсь час лежав нерухомо, без жодної думки в голові. Лише через хвилину він відчув, що хтось заламує йому руку за спину так, що ледь кістки не тріщать, і аж тоді Асаф закричав.

— Покричи мені, покричи, — сказав той, що сидів на його спині. — Тоді ще й поплачеш.

— Що вам від мене треба? — простогнав Асаф. — Що я вам зробив?

Чоловік із силою штовхнув його обличчям у землю, яка зараз же забила Асафові носа і рота. На лобі розповзлася якась мокрота. Два сильних пальці здавили йому щоки, примушуючи розкрити рот, і одразу ж інші пальці влізли в ротову порожнину, понишпорили і забралися геть. Отетерілий Асаф дивився на метушливих мурашок і недопалок — усе у величезному збільшенні.

Перед носом вигулькнув папірець, схожий на документ. Він скосив очі, але нічого не розгледів. Занадто близько. До того ж очі туманилися від сліз. Чоловік схопив Асафа за чуба, із силою задер його голову й підсунув йому під ніс документ. Асаф подумав, що його очі ось-ось вилізуть з орбіт. Він, як у тумані, побачив фотографію усміхненого засмаглого парубійка і поліцейську емблему, і йому на мить полегшало. Але тільки на мить.

— Ану встати! Тебе заарештовано.

— Я? За що? Що я зробив?

Друга рука Асафа враз виявилася заламана за спину, і він почув клацання, знайоме тільки за фільмами. Кайданки! Він у кайданках. Мама просто помре.

— Що зробив? — уїдливий бас з хрипотою за його спиною. — Зараз ти й розкажеш до найменших дрібниць, що ти зробив, гівнюк малолітній. Ану встати!

Асаф втягнув голову глибше у плечі. Кишківник просто шалів, і Асаф злякався, що його пронесе. У нього раптом зовсім не лишилося сил — ні на що. Так бувало завжди, коли хтось грубо кричав на нього чи на когось іще, — Асафа в такі хвилини немов покидала жадоба життя, він геть зовсім втрачав цікавість до світу, де можлива така грубість. Зате Дінка, на відміну від нього, була сповнена бойовитості. Вона обурено гавкала, трохи осторонь, не наважуючись підійти ближче.

— Встань нарешті, мать твою! — гаркнув чоловік і знову смикнув його за чуба.

Асафові довелося підвестися. Від різкого болю очі наповнилися сльозами. Чоловік швидко обнишпорив кишені Асафа, порився в сорочці, провів руками по спині та між ногами. Може, зброю шукає, може — щось інше, подумав Асаф. Він був такий наляканий, що не наважувався запитати.

— Скажи «бувай» усьому дорогому, — процідив той. — Ану, дупу не хочеш посунути? Рипатимешся — я тебе на місці урию, ясно? — Він дістав телефон і викликав машину, потім підштовхнув Асафа до виходу з парку.

Асаф йшов по Єрусалиму в наручниках. Він нахилив голову і молився, щоб назустріч не здибався хто-небудь, хто знає його самого або батьків. Якби його руки були скуті бодай спереду, він заховав би їх під сорочку або затулив обличчя, як роблять підозрювані, яких показують по телевізору. Дінка йшла слідом за ними, періодично вибухаючи чергою гнівного гавкоту, а чоловік щоразу шпетив її на всю губу і вдавав, ніби хоче копнути ногою. Асаф усе ще не міг повірити, що цей тип справді з поліції, хіба може коп бути таким жорстоким?

Але це таки був поліцейський, і він доволік Асафа, немов закутого в кайдани раба, до машини, яка вже чекала на вулиці Агрон. Машина відвезла їх до поліцейської дільниці на Російському подвір’ї[16], і дорогою двоє патрульних завели балачку з Асафовим копом.

Я його зразу впізнав, — похвалився детектив, — по цій сучці довбонутій. Жовтогарячий ошийник. Думали мене обдурити.

Коли вони приїхали до дільниці, детектив одвів його в бічну кімнату. На дверях напис синім фломастером: «Підлітки. Дізнання». Стіни в кімнаті були неймовірної товщини, і Асаф подумав: це щоб ніхто не почув моїх волань, коли мене почнуть катувати. Але детектив шпурнув їх з Дінкою всередину і гримнув замком. Асаф розглянувся: металевий столик, два стільці і довга лавка попід стіною. Асаф знесилено впав на лавку. Йому страшенно хотілося до вбиральні, але сказати про це було нікому. Під стелею повільно оберталися великі вентиляторні лопаті. Асаф змусив себе думати про хлопчика, який їде на верблюді Сахарою. Думки намагалися розбігтися, але Асаф щосили зосередився на верблюді і хлопчику.

Великою пустелею Сахарою повільно тягнеться