Стендаль - Червоне і чорне

«Червоне і чорне» — соціально-психологічний роман видатного французького письменника-реаліста.
В ньому змальовано трагічну долю талановитого юнака Жюльєна Сореля на тлі життя французького суспільства 20–30-х років XIX століття.

Стендаль

ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ

STENDHAL

LE ROUGE ET LE NOIR

1830

©

Переклала з французької Єлизавета Старинкевич

Передмова Тетяни Якимович

Друге видання перекладу

«ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ»

Назва першого значного роману Стендаля, який згодом приніс авторові світову славу, й досі лишається загадкою для книголюбів. Близько півтора століття тривають дискусії з цього приводу в науковому літературознавстві. Та й тут нікому не пощастило дати переконливе пояснення символіки кольорів у хвилюючій книзі про бурхливе життя й трагічну смерть Жюльєна Сореля.

Відомо, що Стендаль, один з найдотепніших письменників XIX ст., любив ховатися під псевдонімами, бавитися парадоксами, уживати складні метафори. Можливо, й справді, як дехто гадає, це частково залежало від особистої вдачі письменника — раціоналістичної й разом пристрасно емоціональної. Бальзак — перший вдумливий критик Стендаля — писав про нього: «людина надзвичайного розуму й дивовижного хисту жити».

Та існує й інша, мабуть, більш виправдана гіпотеза: мовні машкари Стендаля — засіб контестації, двобою з дворянсько-буржуазним суспільством та церквою, і водночас — спосіб самозахисту від політичного терору. За свідченням біографів, псевдонім Доменіко Вісмара, прибраний Стендалем для участі в русі італійських карбонаріїв, врятував його від шибениці, бо австрійська поліція не змогла встановити тотожність цієї особи з французьким літератором. Відомо також, що, працюючи в 1834–1835 рр над романом «Червоне і біле», Стендаль, тоді французький консул у Чівіта-Веккіа, щоб уберегтися від шпигунів, зашифрував свій рукопис. Постійна небезпека змусила його обрати шифр, побудований на складних математичних обчисленнях. Загубивши пізніше ключ до шифру, письменник не зміг поновити текст по пам’яті. Саме через це великий прозовий твір, спрямований проти Липневої монархії, що потопила в крові повстання ліонських ткачів і паризьких республіканців, лишився незакінчений і був уперше виданий шанувальниками видатного художника слова лише після його смерті.

Проблематика й поетика творів Стендаля, безумовно, позначені впливом політичного й культурного клімату тогочасної Європи. Але поняття про творчість письменника як пасивний «продукт епохи», без урахування зворотної реакції художника на життя, його мистецької індивідуальності, рівня його громадської активності та інтелектуальної озброєності, вже давно відкинуте нашою наукою як антидіалектичне.

Фредерік Стендаль (справжнє ім’я та прізвище Марі-Анрі Бейль) жив у період, багатий на великі історичні події. Хлопчиком йому довелося стати свідком грандіозного суспільного перевороту, здійсненого французькою революцією кінця XVIII ст. Його молодість відшуміла в роки наполеонівських походів. Мистецький хист письменника розгорнувся на всю широчінь в тяжкі для французького народу роки реставрації Бурбонів та панування Луї-Філіппа, ознаменовані революційними спалахами.

Справжній талант — це не лише майстерність, а й особистість. О. М. Горький у свій час дав гостру відсіч буржуазним критикам, які не хотіли помічати заслуг Стендаля як людини передової суспільної думки. Стендаль не був письменником кабінетного типу, не замикався, в колі суто естетичних проблем. За жадібним інтересом до соціальних і політичних конфліктів сучасності, за силою бунтарських волелюбних прагнень його можна порівняти з великим революційним поетом-романтиком Англії Байроном.

Серед інших, навіть найвидатніших письменників того часу Стендаля помітно вирізняє глибоке філософське спрямування його думок, широка наукова й літературна ерудиція, ентузіастична допитливість, вироблена ним досить струнка концепція історіографічних, суспільно-політичних та естетичних поглядів. Відомий радянський учений Б. Реїзов, автор грунтовних досліджень про Стендаля, справедливо підкреслює, що ідейний шлях видатного романіста не був надто прямолінійним і до кінця лишався непозбавленим суперечностей. Однак в цілому твори, щоденники й листи Стендаля, навіть численні замітки, які він робив на полях книжок і зошитів, свідчать про найпильнішу увагу письменника до сучасної йому дійсності, про те, що вія гаряче сприймав кожну нову плідну ідею й так само запально боровся проти того, що здавалося йому помилковим, небезпечною брехнею, шкідливою для суспільного прогресу акцією. Автор «Червоного і чорного» постійно перебував у опозиції до реакційного уряду, до панівних класів. Його часом, здавалося б, надто нігілістична критика оточення насправді була проявом мужнього, суворого гуманізму. За виразом Горького, Стендаль був глибоко людяний, але без принизливих жалощів до людини.

Доказом цього є насамперед життєвий шлях письменника. Анрі Бейль народився 23 січня 1783 р. в сім’ї заможного гренобльського адвоката Шерюбена Бейля. Рано втративши матір, хлопець не був прив’язаний до батька, богобоязливого, жадібного до грошей, монархічно настроєного буржуа, не хотів слухати повчань приставленого до нього учителя-єзуїта. Пізніше у автобіографічній книзі «Життя Анрі Брюлара» Стендаль напише: «Мої рідні… хотіли, щоб релігія утримувала мене в покорі, а я тільки й мріяв про бунт».

Початком формування своїх прогресивних поглядів майбутній письменник був зобов’язаний дідові з материного боку, старому лікареві Ганьону, який познайомив хлопця з героїчними легендами республіканського Риму, з філософією просвітителів та класиками світової літератури. Юний Бейль жваво цікавився подіями революції. Ще в Греноблі він якось відвідав збори місцевого якобінського клубу, хоч, щиро співчуваючи біднякам, малий панич, звичайно, мало розумів тоді прагнення «плебейської» Франції.

1799 р. Анрі закінчив засновану в Греноблі за ухвалою Конвенту республіканську школу, діставши першу нагороду з математики, і домігся в батька дозволу поїхати до Парижа, щоб продовжувати навчання у Політехнічній школі. Та замість цього романтично настроєний юнак, потрапивши до столиці, захоплюється театром, мріє писати комедії, а через рік вступає до наполеонівської армії і виїздить на італійський фронт. Весь час, за винятком перерви з 1802 по 1805 p., коли він знову живе в Парижі, уперто поглиблюючи свої знання у галузі літератури та філософії, молодий Бейль перебував у армії Наполеона. Крім Італії, він пройшов разом із французькими військами Німеччину, Австрію, став учасником російського походу. Тоді ж виник назавжди закріплений за Анрі Бейлем псевдонім Стендаль, як спогад про одне саксонське містечко.

Вступаючи до лав наполеонівської армії, Стендаль спочатку вірив у те, що вона несе на своїх багнетах принципи Великої революції. Та невдовзі молодий, наділений ясним розумом республіканець, який мріяв «виправити людський рід», починає ненавидіти деспотизм Імперії Наполеона, як «повторення старої монархічної нісенітниці», нову «спілку всіх шахраїв». А проте він не шкодує, що вирушив у широкий світ, стійко витримує тяжкі випробування, що чекали на нього в Росії. В листі, надісланому друзям під час відступу з Москви, Стендаль писав: «Уже ця подорож винагороджує мене за від’їзд з Парижа: про те, що я бачив і пережив, письменник-домосід не довідався б і