Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Сучасна проза » З ким би побігати 📚 - Українською

Давид Гроссман - З ким би побігати

205
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "З ким би побігати" автора Давид Гроссман. Жанр книги: Сучасна проза.
Книга «З ким би побігати» була написана автором - Давид Гроссман. Читати онлайн безкоштовно в повній версії. Бібліотека популярних книг "Knigoed.club"
Поділитися книгою "З ким би побігати" в соціальних мережах: 

Роман «З ким би побігати» вийшов друком у 2003 році. В ньому розповідається про підлітків — про їхню самотність, переживання, наркотики, невміння порозумітися у сучасному житті, а ще про щиру дружбу, відданість, самопожертву і, звичайно ж, про кохання у жорстокому і небезпечному світі.
16-річний Асаф на канікулах підробляє у мерії. Йому доручають знайти господарів собаки, що загубився. І хлопець мчить стрімголов вулицями рідного Єрусалима. Собака приводить Асафа до різних людей, завдяки яким він починає розуміти всю неординарність хазяйки собаки — дівчини Тамар, талановитої співачки. Гасаючи містом, Асаф знаходить нових друзів, перебігає дорогу мафії і навіть потрапляє до поліції...

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 130
Перейти на сторінку:
Давид Гроссман
З ким би побігати

Частина 1
Ми з моєю тінню рушили в дорогу

Собака несеться вулицями, а за ним поспішає хлопець. Довгий поводок, що з’єднує їх, чіпляється за ноги перехожих, ті голосно обурюються, і хлопець знову й знову мимрить: «Пробачте, пробачте», а між вибаченнями кричить собаці: «Стій! Стоп!», а раз навіть, на сором йому, вихопилося ще й «Тпру!», та собака біжить собі й біжить.

Він летить уперед, проскакує жваві перехрестя на червоне світло. Його золотиста шерсть то зникає, то з’являється знову між ногами людей, миготить перед очима хлопця, немов посилаючи таємні сигнали.

— Не так швидко! — кричить хлопчисько і думає, що якби він принаймні знав, як звати цього собацюру, то міг би гукнути на ім’я, і той, можливо, зупинився б чи бодай стишив свій біг.

Але у глибині душі він розуміє, що й тоді собака бігтиме далі. Навіть якщо поводок затягнеться на його шиї, собака все одно рватиметься вперед, аж поки опиниться там, куди оце так поспішає. І швидше б уже туди добратися, щоб він дав йому нарешті спокій.

Час для такої біганини не зовсім слушний. Хлопець на ім’я Асаф біжить уперед, а його думки плутаються далеко позаду. Він не хоче затримуватися на них, йому треба зосередитися на цій гонитві за псом, і думки його гуркочуть слідом в’язкою бляшанок. Ось, наприклад, бляшанка з поїздкою його батьків. Зараз вони над океаном, летять уперше в житті, — нащо їм узагалі здалося так знагла від’їжджати? А ось бляшанка з його старшою сестрою, в цю посудину він боїться заглядати, адже звідти полізуть самі лише неприємності. А є й інші бляшанки, великі й маленькі, вони подзвякують у нього в голові, а в кінці в’язки гуркоче бляшанка, що переслідує Асафа вже два тижні, і її брязкіт, цей невгамовний дзенькіт, зводить його з розуму: він мусить нарешті закохатися в Дафі — скільки можна тягти?! Асаф знає, що повинен хоч на мить зупинитися, розплутати цю осточортілу в’язку з бляшанок-думок, от тільки в собаки геть інші плани.

— Хай йому біс! — видихає Асаф.

Адже ще за хвилину до того, як двері відчинились і його покликали поглянути на пса, він був такий близький до останньої і безповоротної точки, де закохуються в цю бісову Дафі. Він буквально відчував, як підкорює собі цю непокірливу точку десь у глибині живота, чув неквапливий тихий голосок, що вічно шепоче йому звідтіль: «Вона не для тебе, ця Дафі, вона весь час тільки знущається і глузує з усіх, а надто з тебе, і для чого тобі продовжувати цю блазенську виставу день за днем?» І ось, коли йому вже майже вдалося заглушити цей ворожий голос, двері кімнати, в якій він щодня просиджував з восьмої до четвертої весь останній тиждень, відчинились і в отворі з’явився Аврам Данох, худий, смаглявий і похмурий санітарний чиновник мерії і щось ніби як приятель його батька, — той самий, що влаштував Асафа на цю працю на весь серпень. Данох велів йому кинути байдикувати і негайно спуститися у приміщення для собак — нарешті й для нього є робота.

Данох швидко простував попереду, пояснюючи про якогось собацюру, але Асаф не слухав: зазвичай йому потрібно було кілька секунд, аби перейти з одного стану в інший. Він плентався за Данохом коридорами мерії, лавіруючи серед людей, що прийшли сплачувати рахунки за воду й усілякі податки або капати на сусідів, які без дозволу збудували терасу; потім він спускався аварійними сходами на задвірок — і все намагався вловити, чи вдалось йому вже нейтралізувати всередині себе останній оплот спротиву цій Дафі, а якщо ні, то що ж він скаже Рої, котрий все вимагає покінчити з ваганнями та почати вже поводитись як чоловік. Ще здалеку Асаф почув частий, надсадний гавкіт і здивувався, бо зазвичай собаки брехали всі разом, і хор їхній, досягаючи третього поверху, часто заважав його мріянням. Але зараз гавкав лише один пес. Данох відчинив ґратчасті двері й, обернувшись, щось мовив — що саме, Асаф не розібрав через гавкіт, потім відчинив другі ґрати і тицьнув пальцем у вузький прохід між клітками.

Помилитися було неможливо. Немає сумніву, Данох привів його саме до цього собаки. Їх було там вісім чи дев’ять, кожен в окремій клітці, але насправді був тільки один собака, що ніби увібрав решту, позбавив їх голосу та енергії. Він не вирізнявся аж такими вже великими розмірами, але в ньому вгадувалися сила і лютість, а ще — відчай. Такого відчаю в собаці Асаф ще ніколи не бачив. Раз по раз він кидався на ґрати, і клітки дрижали, подзвякуючи, і тоді собацюра видавав високий, жахливий звук — дивне поєднання виття і рикання. Інші пси, завмерши на ногах або лежачи, поглядали на нього з мовчазним здивуванням і навіть з повагою, і в Асафа виникло дивне відчуття, що якби перед ним була людина, то треба було б або кинутися їй на поміч, або чимшвидше забратися геть, щоб та могла побути наодинці зі своїм горем.

У короткий проміжок між гавканням і атаками на клітку вклинився квапливий голос Даноха. Один з інспекторів знайшов собаку позавчора, коли той, мов заведений, кружляв Сіонською площею. Ветеринар спершу подумав, що це рання стадія сказу, але жодних ознак хвороби не виявив, і коли не брати до уваги грязюки та кількох незначних саден, то пес у чудовому стані. Асаф помітив, що Данох говорить крізь зуби, немов бажаючи приховати від собаки, про кого мовиться.

— Уже дві доби він ось так, — процідив Данох. —

1 2 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З ким би побігати», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З ким би побігати"