Нік Ремені - Святі і грішні

Стара і мудра Марія Кузьмівна вирішила перевірити на Першому свої ліки. Підіслала друкарку Ліду. Та в модному костюмі з «мокрої» тканини заглянула ввечері до Клокова. Той зустрів її непривітно, навіть хотів виставити за двері. Але поступово «потеплішав». Попросив Ліду принести з машини пляшку вина, яку тут же розпили.

Потім Миколу Антоновича потягнуло на природу. Посадив Ліду поруч з собою, поїхали подалі від людських очей.

Так повернувся до життя. На наступний день відчув себе сильним, бадьорим і здоровим. Все тече, все змінюється. Нема поруч Ніни, але є багато інших молодих жінок.

«Чому так засмучувався через Ніну? На ній світ клином зійшовся?» — думав Перший. Тільки в райкомі тримав на прикметі трьох співробітниць. З Сонею розмови не вийшло. Більше того, вона почала поширювати про нього непристойні чутки. Довелося відправити чоловіка у віддалене господарство. Благо, можливість така була. Направили секретарем парткому. І Сонечка нікуди не поділася. Нехай там базікає, скільки влізе. Колгоспникам не до неї, до райкому далеко.

Півроку тому у нього зав'язалися інтимні стосунки з молоденькою дівчинкою Тонею, яка працювала в секторі обліку відразу після школи. Сором'язлива така, небагатослівна.

Знову ж таки, звела машина. Тоня їхала в село до батьків, «голосувала» на повороті. Як не підібрати свою людину. У той же день домовилися.

Наобіцяв, що зробить для неї що завгодно. Підпоїв шампанським. І вона віддалася йому.

Але зустрічався з нею досить рідко і обережно. Розумів. Тоня — ще дитина. Тут можна крупно погоріти. Як правило, домовлявся зустрітися на тому ж повороті. Стояла в очікуванні попутного транспорту. А тут підскакував він на УАЗику. Проводив з нею деякий час, підвозив до села і їхав.

Таке безхмарне, солодке життя не могло тривати нескінченно. Чим ширше коло любовних зв'язків, тим вразливіша репутація.

Боявся Ганни Іванівни. Така жінка з ревнощів на будь-що здатна. Майже щовечора дзвонила дружині Першого і говорила образливі вульгарні слова. Миколі Антоновичу довелося змінити номер домашнього телефону і тримати його в секреті.

Ганна Іванівна дзвонила жінкам, з якими він збирався їхати в колгосп. І теж говорила їм гидоти, обзивала.

Від невеселих думок, пов'язаних з розмовою з Ганною Іванівною, відволік дзвінок начальника міліції. Той повідомив: є цікава пояснювальна.

— Чекаю вас, — відповів Перший.

Він любив всякі нестандартні ситуації, компрометуючі дані на працівників будь-якого рангу. Найбільше подобалося спілкуватися з начальником міліції. І якби йому запропонували, яке місце вибереш: Першого або начальника міліції, погодився б на останнє.

Через кілька хвилин Соколов зайшов до кабінету секретаря, весь сяючий. Задоволений. Представив улюблену інформацію. Передав листочки паперу з протоколом і пояснювальну.

Сам витягнувся по стійці смирно.

— Сідай, Євгене Семеновичу!

Соколов сів, але не заспокоївся. Будь-якої хвилини готовий дати пояснення секретарю.

— Матеріали по Вітьку? — запитав Соколова, ледь ознайомившись з папером.

— Так точно!

Микола Антонович повертався вчора ввечері з колгоспу, побачив чоловіка Ліди — друкарки райкому. Її Вітьок — голова сільпо, не йде, а повзе. Кидає його з боку в бік.

Микола Антонович з Лідою підтримував тісні відносини. Поважав їй у всьому, що дозволяло значно підняти добробут сім'ї. А Вітьок, такий бридкий і нахабний, не розумів цього. Міг би на щось закрити очі. Але ж ні. Влаштовував удома скандали.

Ось і попався. Микола Антонович по рації зв'язався з міліцією. Не встиг доїхати до райкому, правоохоронці розшукали та забрали Вітька.

Міліція за порадою Першого з'їздила в сільпо. Там підібрала п'яного водія-кранівника. Він написав пояснювальну.

Як укладав панелі на гараж, як виписали йому значну суму грошей, якої вистачило і для сім'ї, і відзначити подію.

Водій погано знав людей. Тому вказував характерні особливості тих, хто зібрався в правлінні сільпо.

Микола Антонович читав папір і реготав. З забавного опису одразу впізнав завідувача відділом райкому і заступника голови райради. Покидьки! Знайшли з ким випивати в такий час.

— Отримають на всю котушку, — звернувся до начальника міліції, закінчивши читати пояснювальну. — Завтра питання по боротьбі з пияцтвом на бюро розглядаємо. Нам потрібні подібні матеріали.

Доручив Соколову взяти пояснювальну у Вітька, подзвонив голові райпо, щоб той готував документи на звільнення підлеглого. Викликав завідувача відділом райкому і заступника голови райвиконкому.

Коротка розмова з ними закінчився тим, що зав тут же приніс заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням. Зам вирішив подумати. Користувався довірою Миколи Другого і Перший не був для нього до певного часу останньою інстанцією.

Микола Антонович віддав розпорядження, щоб питання про пияцтво в сільпо готували на бюро.

Незабаром прибіг Соколов. Куди подівся веселий настрій. Виглядав схвильованим і навіть переляканим.

Цю зміну відразу вловив Микола Антонович.

– Євгене Семеновичу, що трапилося?

Соколов розвів руками. Злякано простягнув папірець.

Клоков вчитувався в рядки і ніяк не міг їх усвідомити. «Моя тяга до спиртного викликана тим, що перший секретар райкому партії майже відкрито живе разом з моєю дружиною, а мене всіляко намагається задобрити або залякати. І я цього так не залишу. Так, вчора випив після роботи, але не був настільки п'яний, щоб помітити, що в кутузку мене засадив перший секретар».

— Негідник! Знайшов час для з'ясування стосунків. Я винен у тому, що він п'є, — тільки і зміг промовити Перший.

Моментально переорієнтувався. Дав вказівку начальнику міліції оформити всі документи на перебування Вітька в медвитверезнику. Про останню пояснювальну не розповсюджуватися.

Викликав завідувача відділом, віддав заяву:

— Не кидайся заявами. Йди працюй.

— Пробачте, — сказав той, поблискуючи скельцями великих сірих окулярів.

Одночасно відклав винесення на бюро питання про випивку в сільпо.

Так в дрібному розгляді і в таких же дрібних пристрастях відлетіло півдня.

Не кращою виявилася друга половина. Відразу ж після