Нік Ремені - Святі і грішні

У чорній кофті, в сірій спідниці, вся вона просто сяяла. Світле русяве волосся укладене в строгу зачіску, брови, вії і губи — підфарбовані, що підкреслювало красу і молодість. Навіть досвідчений у жіночих питаннях Клоков на мить застиг і не повірив своїм очам: невже може володіти такою красунею?!

— Проходьте! — запросила вона.

– Із задоволенням!

Кілька хвилин вели розмову. Адже майже не знали один одного.

Нарешті, Ніна зізналася, що чекала його приїзду, дещо приготувала.

— Я теж не з порожніми руками. Зачекай хвилинку.

Вискочив на вулицю, дістав телевізор. Насилу затягнув до кімнати.

— Це тобі.

— Не прийму такий дорогий подарунок.

— Він не новий, не такий дорогий. Стояв в організації, ніхто не користувався. Вирішив передати тобі.

Прибрав з тумбочки чорно-білий «Рекорд». Урочисто поставив кольоровий телевізор.

Незабаром сиділи з Ніною за столом. Клоков завжди мав у машині на всякий випадок спиртні напої. Зараз з дозволу господині приніс вина і коньяку.

Хвилювала його одна обставина: свідки. Що подумають про візит до незаміжньої жінки.

— Які свідки?! — заспокоїла вона його. — Така заметіль. Хороший господар собаку не вижене на вулицю.

Того вечора без роздумів віддалася йому, незважаючи на те, що він в два рази старший за неї, мав сім'ю.

Місяців зо два їх зв'язок міцнів. Зустрічалися під різними приводами. До особливих хитрощів вдавався Микола Антонович. Ніні-то втрачати нічого, а про нього пішли розмови.

Перший виявляв обережність, але люди все бачили і знали. Почала поширюватися не дуже бажана інформація. Довелося обмежити кількість зустрічей і навіть перенести їх за межі району.

Дійшло до того, що Микола Антонович став знімати кімнату в готелі в обласному центрі.

Згодом пристрасті вляглися, їх відносини увійшли у звичне буденне русло. Не залишився в боргу перед Ніною. Звільнилося місце завуча в середній школі в райцентрі, вирвав з села. Ненав'язливо домігся, щоб поселили в окрему кімнату в гуртожитку.

Вона і сама виявилася розумницею. Зуміла завоювати авторитет у колективі. У школі все частіше почали говорити, що вона є реальним претендентом на посаду директора. Переїхавши в райцентр, стала уникати зустрічей з Першим. Він же шукав привід, щоб побути з нею. Кілька разів заходив у гуртожиток з відданими друзями. Як правило, через чергового проскакували по одному, побоюючись зайвих очей. Але випивали чарку-другу, втрачали пильність. Нерідко починали голосно говорити, а іноді відвідування закінчувалися піснями і, навіть, танцями.

Перший любив співати. Його дзвінкий сильний голос в райцентрі знали. Чутка про візити почала поширюватися по місту. Микола Антонович зрозумів: якщо не припинити їх, не минути неприємностей.

Але, з іншого боку, його невблаганно тягло до цієї молодої симпатичної жінки. За час знайомства вона не сказала жодного грубого слова. Зізнавалася у всіх любовних захопленнях. З переїздом у райцентр у неї різко зросли шанси вийти заміж не за тракториста або скотаря, хоча професія нареченого ще ні про що не говорить, а за фахівця з вищою або середньою освітою.

Молоді, енергійні хлопці не давали Ніні проходу. Завжди акуратно, зі смаком одягнена, неквапливо крокувала по місту, притягаючи до себе погляди багатьох молодих людей. Їх не зупиняло, що крутила любов з першим секретарем райкому партії, який набагато старший за неї.

Микола Антонович втратив голову. Хотів кинути сім'ю, піти до вчительки. Спочатку Ніна погоджувалася оформити з ним офіційні відносини. Провела не одну безсонну ніч. Але, зваживши всі «за» і «проти», прийшла до висновку: на чужому нещасті щастя не побудуєш.

В той день Микола Антонович повертався з поїздки по району. На центральній вулиці, де знаходилася школа, побачив Ніну. Струнка молода жінка неквапливо крокувала в центр з пакетом в руках.

«Напевно, в магазин, — припустив Перший. — Підвезу».

Хоча на вулиці виднілися перехожі, зупинив автомобіль. Відкрив дверцята. Ніна не помітила. Посигналив. Продовжувала відмірювати туфлями по тротуару.

Підрулив прямо до неї. Зупинив УАЗ, вискочив з машини.

— Не боїшся? На нас люди дивляться, — сказала вона, продовжуючи розмірений крок.

— Хай дивляться, нічого не боюся.

Продовжувала йти. Тоді поставив автомобіль поперек тротуару, перегородивши їй шлях.

— Сказав — сідай! — промовив голосом, що не віщував нічого доброго.

Зупинилася, уважно глянула на нього і сіла на заднє сидіння. Клоков піддав газу, через кілька хвилин автомобіль вилетів на безкраї, з перелісками, поля.

— Коля, — гальмуй! Що ти робиш?

— Нічого. Хочу провітрити голову.

— Давай поговоримо.

Зупинив машину.

— Давай.

— Все тече, все змінюється. І наших колишніх відносин вже не повернути ніколи. Ти зрозумів — ні-ко-ли. Канули у вічність. Вийшла б за тебе заміж, але у тебе є дружина і діти. Вони вимагають уваги і тепла. І хто я така, щоб позбавити їх цього? Подумай. Самозванка?

— Буду приділяти їм увагу, виділяти гроші, щоб жили заможно.

— Цього недостатньо. Вернись туди, де тебе чекають тепло і затишок.

— Ми з тобою можемо хоч зрідка зустрічатися?

— Ні, у мене наречений. Я не маю наміру йому зраджувати. Прошу більше не турбувати.

Ніна поцілувала Клокова в губи.

— Будь розумницею! Повертайся.

Після такого розриву Клоков запив. Довелося взяти відпустку за свій рахунок. Кілька днів не з'являвся на роботі. Дружина віднесла заяву в райком, щоб там вирішили всі формальності з обкомом.

Клоков горював за молодою жінкою. Здавалося, що життя закінчене, пора підвести риску. Навіть намагався піти до Соколова, у якого була зброя, щоб накласти на себе руки.

Дружина здогадувалася про справжні причини його поведінки. Розуміла: чоловіка треба повернути до життя. Подумаєш, якась плюгавка забила голову. Таких сотні в районі, а йому необхідно думати про сім'ю. Вона у нього одна.

З'явився на роботу. Кілька днів не виходив з кабінету. Тягнув «Стюардесу», ні з