Дроянда - Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда

Ранкове сонце пробивалося крізь штори, м’яко ковзаючи по тілу Насті, яка лежала, загорнута в ковдру. На ній була лише біла сорочка Влада, трохи велика, трохи скуйовджена після бурхливої ночі. Її розслаблена посмішка видавала все.

З кухні доносився аромат свіжозвареної кави. Настя, босоніж, неквапно пішла туди. Її ноги тихо ступали по паркету, а сорочка відкривала ніжну лінію стегна з одного боку. Вона зупинилася у дверях і сперлася на косяк.

— Навіть каву вариш добре, Коваль. — Її голос звучав звабливо-розслаблено.

Влад обернувся. Його погляд пройшовся по ній — від босих ніг до спокушаючо розстебнутої сорочки.

— Якщо ти кожного ранку виглядатимеш так... я перестану взагалі виходити на роботу, — сказав він, підійшовши ближче і притиснувши її до себе.

— Обережно, — шепнула вона. — Я можу скористатись цим.

Вона простягнула руку за чашкою кави, але Влад перехопив її зап’ястя й підніс чашку до її губ.

— Спробуй. Це — особливий рецепт.

Настя широко розплющила очі.

— О, чорт... — пробурмотіла вона. — Він усе знав.

— Хто? — Влад нахилився.

— Мій тато. Він знав, що я у тебе. І... здається, він натякає, що ми під наглядом ще з учора.

Влад зітхнув.
— Ну що ж. Вечеря з Волковим... Пристрасті, інтриги, спецоперації?

— Додай сюди ще одну ніч зі мною — і це вже буде повноцінна драма з рейтингом 18+.

Вони розсміялися.

— Влад... — Настя глянула на нього серйозно. — А що далі?

Він на мить замовк, потім відповів:

— Ти — не просто моя практикантка. І вже не просто моя партнерка. Тепер ти — моя слабкість. І моя сила.