Crown Horror - Трунар, Crown Horror

Незнайомець заштовхав свою жертву до якогось приміщення, однією рукою защіпнув щось важке на шиї, скинув мішок і клацнув засувом.

– Безсоромна почваро, за яким правом ти на мене нападаєш?! – заволала дівчина, варто було відпустити її рота.

– За правом власного покликання, – прохрипів у відповідь чоловік.

– Мерзотнику! Безчесний…

– Та стули вже пельку, Елайло, він пішов геть.

Очі почали звикати до темряви. Роздивившись, дівчина зрозуміла, що знаходиться в якомусь старому хліві. Мабуть, це занедбана ферма Гібса на сході містечка. На підлозі біля неї в купці сіна простягся чорнявий чоловік.

– Хто ж він? – поцікавилася місіс Тейкер, не поспішаючи виправляти незнайомця, що сприйняв її за якусь Елайлу.

– Мисливець.

– А чому він на мене напав?

– Ти… не Елайла, так? Тоді чому ж на тобі її сукня?

– Це звичайнісінька сукня, таких сотні продають у крамницях.

– Не бреши, дівчисько! Вона пахне моєю сестрою, де ти її дістала?

Зірвавшись із місця, чоловік упав, схопившись за горло. Адріана мимохіть торкнулася до власної шиї та зрозуміла, що її посадили на ланцюг.

– Я не повинна нічого казати, бо не хочу проблем.

Чоловік ще раз поглянув на неї, простягнув руку, залишаючись лежати на підлозі. У нього не було жодних помітних ран, проте почувався полонений жахливо. Можливо, він тут пробув не один день, бо як на члена роду Вольферів, був занадто худим.

– Дівчино, якою опікувався Герман, певно, він помітив, як ти виходила з дому і вирішив, що ти одна з нас.

– Ти знайомий із Германом?

– Ще навіть до народження був, ми двійнята.

– У такому разі я мушу тобі допомогти, бо в мене борг перед твоїм братом.

– Допомогти? – чоловік зареготав, регіт його хутко перейшов у кашель, – ти не захочеш допомагати такому, як я.

– Це чому ж? Я пів року була в шлюбі з трунарем, багато що побачила, а борг честі стоїть вище за особисті почуття. Постривай, пошукаю слабке місце в стінах.

Не гаючи часу, дівчина кинулася оглядати сарай. Дошки тут були старими, проте міцними – навіть не рипіли. А ось божевільний міг повернутися будь-якої миті та хто знає, що саме заманеться такому мисливцеві?

– Я міг би пробити дірку в стіні, – спостерігаючи за її потугами, мовив чоловік, – Тільки скинь із мене нашийник, голова від болю тріщить.

Адріана підійшла до нього й уже простягла руку, проте чоловік швидко отямився та зупинив її.

– Стривай, у тебе на руках якихось подряпин немає?

– Ні! Що за безглузді питання, я леді, у мене завжди руки доглянуті!

Адріана насупила брови, проте в темряві цього було непомітно. Вона знайшла застібку на нашийнику та розщепнула її. Спершу її товариш по нещастю впав на підлогу, тоді почав корчитися. Почувся здавлений крик, тіло його охопили жахливі конвульсії, які навіть за такого поганого освітлення здавалися неприродними. Місіс Тейкер відійшла від Германового брата щонайдалі й недарма. За кілька хвилин перед нею стояла та ж істота з палаючими очима, яка готувалася до стрибку, сяйнувши білими іклами.

– Варто задати прочуханки братові, – мовив він уже інакшим голосом, після чого з усієї сили влетів у стіну. Міцні дошки розлетілися на тріски. Вибравшись назовні, істота приготувалася тікати, проте людський розум усе ще переважав над звіром. Трохи поміркувавши, він повернувся до Адріани – усього один стрибок, а вона лише встигла скинути власний нашийник. Схопивши дівчину за руку, перевертень потягнув її за собою.

Бідолага ледь устигала бігти слідом, Вольфер і собі міцно тримав її, несучись вперед. Зрештою йому набридло тягнути її за собою, і він просто закинув супутницю на плече. Вони повернулися до обійстя його родини та не встигла дівчина торкнутися ногами до землі, як їм назустріч  вибіг Герман.

– Гаррі, то ти повернувся!

– Так. Мене спіймав мисливець, начепив нашийник і жбурнув до сараю. Я би там і загнувся, якби ця дівчина не скинула би його.

Тепер вони звернули увагу на Адріану. Така ж бліда, як і того вечора, коли їй жахіття наснилося, вона ледь трималася на ногах.

– Він, напевно, щось наплутав, якщо прийняв її за члена родини.

– Не дивно. Вона ж жила у твоїй кімнаті, одягла сукню нашої сестри та вийшла, я певен, крізь парадні двері.

Очі Германа запалали тим же вогнем, що й у брата, проте жодних перевтілень не відбулося. Він став між ними.

– Я всього лише хотів допомогти. Цю дівчину поховали живцем, вона втратила пам’ять і ледь не померла від пневмонії.

– Ця дівчина – дружина трунаря, яку він сам туди поклав і продав за пів сотні. До речі, це через неї мене мало не викрили.

– Вас, чи могили, що ви розкрадали? – на подив стримано зауважила місіс Тейкер. Вона втомилася панікувати та вимкнула всі емоції.

– Гаррі, ти що, трупи викопував?! А ще трунарів кликав хробаками.