Crown Horror - Трунар, Crown Horror

Траплялися їй і мешканці будинку Вольферів, десь разів із п'ять. Уперше Адріана почула кроки на сходах і миттю повернулася до кімнати, удруге їй довелося навіть забігти до чужої кімнати та заховатися в шафі, незнайомець зайшов, упав на ліжко й заснув. Третього разу вона знову сховалася в шафі, тоді ж їй поталанило почути розмову двох дорослих і дівчинки.

– Тейкер знову приходив до нас, – мовив чоловік.

– Він часом не мисливець? – запитала в нього дружина.

– Дядечко Тейкер трунар, я бачила, як він могили копає дуже швидко! Але тепер зима, може, йому нудно?

– Тобі вже час у ліжко,– відсахнулася від малої жінка.

– Він так чудово посміхається, мамо. Пообіцяй, що ми на нього  не полюватимемо!

– Хутко спати!

Двоє пішли геть, ще один прийшов. Трунарка могла б і побачити їх, якби ледь прочинила шафу, проте не ризикнула. Один необережний рух і її можуть поховати живцем.

– Ти не пригадуєш, де висіла колекція наших медальйонів? – запитав новоприбулий.

– У центральному коридорі, біля приймальні, – відповіла жінка.

– Але ж там нічого немає, лише цвях у стіні залишився.

– Тобто ти хочеш сказати, що хтось викрав символи нашої зграї? Напевно, це зробив  Тейкер.

– Не певна. Його родина з нашою має угоду, як то кажуть, навіщо кусати руку, яка тебе годує?

Зависла тиша. Жінка кілька разів обійшла кімнату, згодом знову підійшла до співрозмовника.

– Тоді хто ж це міг бути?

– Можливо, діти бавляться. Кожен хоче приміряти медальйон вожака зграї.

Хвилин через десять вони пішли звідти. Адріана миттю побігла до своєї кімнати та вже не виходила звідти ще тиждень. Під час подальших досліджень вона так і не побачила на тому місці колекції, якщо то справді були діти, то вони добряче її заховали.

Четверта зустріч трапилася вже на вулиці. Уперше дівчина вирішила спробувати відчинити ворота. Почувши кроки, сховалася в кущі, на доріжку вибігла дитина. Хлопчик просив свою сестру вийти, а тоді ображено додав, що дарма вона втекла, бо він ще спробує відігратися.

П’ятий раз – Адріана вийшла на балкон, наразі садом блукала чорна тінь. Дівчина просто хотіла роздивитися довкола, обмірковуючи, як їй дременути звідси та й узагалі, що  надалі робити.

Думки зупинилися на двох варіантах – абатство або ж притулок для нужденних. Перше місце мало свої правила, проте не змушувало до шлюбу, друге вважалося цитаделлю найнижчих прошарків суспільства, звідти її вже точно ніхто не потягне під вінець.

Однак у її роздуми втрутилася саме та тінь. Істота заклякла й підняла голову. У чорної плями сяйнули два блакитних ока, вони пильно дивилися на дівчину.

Адріана встигла добігти до свого укриття, а поверхом нижче хтось борсався, ревів, шматував усе навкруги, проте так і не знайшов шпигуна. Вона мала надію, що на тому все скінчилося, однак реальне жахіття нагодилося вночі.

Трунарка прокинулася від гарчання, спогади відразу повернулися. Вона ще певний час лежала, гадаючи, що моторошний сон мине, проте гарчання не припинялося. Здолавши себе, дівчина звела голову й поглянула на двері. Ті були прочинені, а в отворі, ледь уміщаючись, стояв той чорний вовк, який полював на неї в обійсті Тейкерів. Його лапа потяглася до дівчини, однак він не наважився перетнути поріг кімнати.

– Живуча тварюка, – голос був аж занадто подібний до людського, – тому наразі приємніше буде тебе схопити.

Чатуючи там аж до світанку, звір пішов геть. З першими сонячними променями свою пацієнтку перевідав Герман. Він гадав, що дівчина вже майже видужала, проте сьогодні вона була блідою як смерть і тіпалася, наче в лихоманці.

– Я кепсько спала, нічні жахіття дошкуляли,  – злукавила Адріана. Якщо Вольфер не знав братової таємниці, то міг вирішити, що вона несповна розуму, а якщо й знав, то невідомо, що би з нею тоді вчинив.

– Можу запропонувати вам снодійне, якщо ваша воля.

Трунарка погодилася. Вона вирішила більше не виходити з кімнати і дотримуватися цього правила.  Та все ж наприкінці місяця дівчина видужала й настав час полишити цей будинок.

– Куди ж ви тепер підете? – запитав Герман.

– До міської церкви, допоки не пригадаю своєї родини, то залишуся там.

– Не кажіть їм, що перебували в нас. Якщо мої родичі дізнаються про подібні експерименти, то нам обом буде непереливки.

Дочекавшись післяобідньої години Вольфер провів свою гостю з маєтку, наостанок він навіть дав їй трохи грошей, дякуючи за те, що не привертала до себе зайвої уваги. Ідучи до церкви, дівчина розмірковувала про його доброту й дійшла висновку, що, попри його родину, Герман був дуже людяним.

Вона навіть не уявляла, що ж відбудеться далі. Чи впізнає її із розпущеним волоссям і в яскравій сукні священник? (Вольфер віддав Адріані рожеву суконку своєї сестри). Навіть, якщо й так, то дівчина більше ніколи не піде до чужого дому!

На жаль, місіс Тейкер забула, що в цьому місті ніхто й ніколи не йде простим шляхом.  Усього за декілька кроків від спорожнілої церкви її схопив незнайомий чоловік, натягнув їй мішок на голову та кудись повів. Він нього тхнуло звіриною, ще дужче, ніж від деяких кімнат у маєтку. Мерзенна рука, укрита землею, затулила їй рота, не даючи закричати, а в спину впиралося лезо ножа.