Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

Звертаючи на перехресті, дівчина задивилась на магазинчик і раптово зіткнулася з карашцем, ледь не впавши, проте її врятував хвіст, обхопивши за талію.

- Вибачте, міледі, не помітив вас, - з усмішкою промовив хлопець, продовжуючи притримувати її. - Дозвольте спокутувати свою провину і запросити вас повечеряти зі мною?

Дівчина фиркнула, адже вона була на голову вищою за нього, та карашець цього не помічав. Проста броня та незвичний меч на поясі, здавалося, нічого видатного. Хлопець заворожено дивився на неї, навіть не помітивши, як найманка подала знак охоронцям, заспокоюючи їх.

- Для початку потрібно представитися? - Флоренс примружилася, кажучи це, і непомітно помацала хвіст. М'якенький... на обличчі сама собою з'явилася усмішка. - Флора.

Карашець кілька миттєвостей спантеличено дивився на простягнуту у привітанні руку, а потім, обережно потиснув її:

- Зоря.

Хіба він не бачив мозолів на руках? Її статури? Медальйона в кінці кінців? Чому він поводиться так, ніби вона... тендітна? Ці питання вихором прокрутилися в голові Флори, поки вона акуратно звільнилась від хвоста. І, взявши хлопця під руку, попрямувала до знайомого неподалік закладу.

- Раз чоловік наполягає, я не проти. І не треба викати, Зоря, мені цього в житті вистачає.

- Няв, - згідно кивнув карашець, продовжуючи пожирати її поглядом.

Флоренс це лестило: давно ніхто не дивився на неї з такими почуттями. Дедалі частіше вона бачила повагу, страх, ненависть і підкорення. Рідко хто став бачити в ній жінку. І чому б не скористатися цим шансом, щоб відпочити?

Уже сидячи в ресторані, вона помітила, що Зоря намагається поменше рухати плечима, не роблячи різких рухів. У голові спливла інформація про найближчі сутички, де фігурували карашці, здогадка швидко спала на думку.

- Почекай, - Флоренс, перервавши розмову, подалась вперед. - То ти той самий Лазар, що прикінчив вурдалака і зграю гарлаків?

Вуха хлопця здригнулися, і до цього теплий блакитний погляд став холодним, як лід. Зникло кудись обожнювання, тепер на неї дивилися, як на потенційного супротивника.

- Я був там не один, - холодно кинув хлопець. - Уже все місто знає про це?

- Та, - дівчина відмахнулася. - Я приїжджа, на слух випадково потрапило, плітки і все інше.

- То ти не з Ламара, не місцева?

- Як і всі дівчата, я повинна ж мати свої секрети? - Флора кокетливо посміхнулася, бачачи, що хлопець потихеньку повертався в минуле русло. Хоча її здивувала така різка зміна настрою.

- Можливо, - Зоря розслабився. І постарався відійти від неприємної теми. - Подобається зброя?

Через кілька годин вони гуляли містом. Нічне небо байдуже дивилося на дивну парочку, яка сперечається про озброєння. Патрульні, що проходили повз, посміхалися, дехто вставляв свою думку, але, впізнаючи Флоренс, одразу ж віддалялися геть.

- А я тобі кажу, арбалет, прикріплений до наручей, стає марним, і влучити з нього можна тільки з близької відстані... Ти мене слухаєш?!

Дівчина, яка до цього затято сперечалася, замовкла і подивилася на хлопця, що втупився на неї.

- У тебе дуже красиві очі, як розтоплений шоколад.

Зоря обійняв за талію Флору і, ласкаво провівши долонею по щоці, поцілував її.

- І ти така ж солодка.

- Ходімо.

Флоренс схопила хлопця за руку і потягнула за собою. Вона вже думала зробити перший крок, якби цей дурень не здогадався сам почати. Тим паче, що вони постійно ходили поруч із її будинком. Зайшовши в один із провулків, дівчина відчинила двері й затягнула карашця в кімнату.

- Я зараз тут живу, тож розташовуйся.

- Мррр.

Зоря, недовго думаючи, скинув куртку і притягнув дівчину до себе, цілуючи, наступним полетів одяг найманки. Штовхнувши Флору на ліжко, хлопець стягнув майку. Флоренс же побачила перебинтовані груди й не стримала єхидства:

- Ти ж поранений? Тобі не можна напружуватись.

- Ми робитимемо це повільно і неквапливо, - дівчина розсміялася, привертаючи хлопця до себе.

Під ранок Флора відштовхнула карашця від себе, сонно пробурмотівши:

- Ти занадто гарячий, відсунься.

- Мрррр...

Але, замість того, щоб посунутися, хлопець, схопивши її, підтягнув до себе, міцно обіймаючи і ластячись.

- Допоможіть... - прошепотіла Флоренс, намагаючись вирватися з хватки. Було нестерпно спекотно.

- Ти ще довго будеш у місті? - відірвавшись від неї, запитав Зоря. Його рука погладжувала тіло дівчини. Стегна, животик, груди, шия - нічого не йшло від його уваги. Флора розімліла, проте після поцілунку відповіла:

- Сьогодні їду в Лагард. Це місто за двадцять днів на північний захід, якщо річкою.

Хлопець насупився, щось прикинувши в голові.

- Це ж інша країна! - він сумно похитав головою. - Шкода, мені звісточку треба передати від гільдії, та це в протилежному боці. Сьогодні вирушаю.