Анатолій Луженецький - Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький

- Темний камінь душі. До речі, не хочеш його продати?

Ось це хитрун! Якби я не запитав, скоріше й не розповів би мені!

Задумався, камінь для зберігання магії, річ цікава. У бою ним не скористаєшся - не та швидкість передачі магії. А відновлювався я і так швидко. Навіть минулий сірий камінчик продав гільдії, не знайшовши в ньому сенсу. І залишається два варіанти: залишити в себе на пам'ять або продати. А судячи з погляду Лукіса, краще продати.

- Що запропонуєш?

- Ремонт твого одягу, захисний рукав і десять золотих.

Прикинувши, погодився на цю пропозицію - у ціні я трохи втрачу. А так, хоч не посварюся на порожньому місці із загоном. Кивнувши, паладин рушив до виходу.

- Лукісе, - гукнув я капітана, той зупинився, не обертаючись. - Ми будемо ворогами?

- А день і ніч - вороги? Не заходь за межі відведеного, Лазарю.

І всі паладини такі... пафосні? Мудровані? Прямо відповісти складно, чи що. Але водночас, я зміг розслабитися. Поки я залишаюся людиною, конфлікту не буде. Сподіваюся.

Намагаючись насолодитися відпочинком, я валявся в ліжку, проте організм завив, вимагаючи рухів. Пригадавши стару методику, вивчену за часів, коли отримував травми на арені, спробував розім'ятися в кімнаті.

Повільні плавні рухи: тіло перетікало з однієї позиції в іншу, перехоплюючи і направляючи чужі удари. І я нарешті усвідомив, для чого потрібен хвіст: це чудовий орган для утримання рівноваги. Відчуваю, я б зміг пробігти по стометровому канату, жодного разу не впавши. Також хвіст був доволі сильний, щоб притримувати щось або ж навпаки завдати раптового удару.

Розминаючись, прислухався до себе. За емоціями все нормально, сумно через смерть непоганих хлопців, але страху чи люті - немає. Розмова з лицарем підбадьорила мене і водночас заспокоїла, даючи змогу зрозуміти, що смерть звична в цьому світі. І вже тим більше, я ніколи не любив рефлексувати.

Тіло боліло, та це мине з часом. А ось магічний резерв порадував, збільшившись удвічі точно. Навіть система підняла значення обсягу магії до «нижче середнього». І судячи з того, що ядро магії стало слаборозвиненим, найімовірніше, Жанна передала частину своїх сил, а мій організм їх засвоїв, ввібравши в себе. Спасибі тобі чаклунка, я цього не забуду.

Також сила підросла, найімовірніше завдяки постійним тренуванням. Як я зрозумів за значенням і відчуттям, я зараз вдвічі сильніший за звичайну людину. Що тішило. Хоча враховуючи, які монстри тут мешкали...

Зараз мої характеристики мали такий вигляд:

«Раса: Карашець. Вік: 23

Професія: чаклун темряви

Клас: маг

Сила: висока

Спритність: вища за середню

Розум: у межах норми

Обсяг мани: нижче середнього

Ядро магії: слаборозвинене

Магічна сила: нижче середнього»

Відволікаючи від вікна персонажа, до будинку зайшов невисокий плечистий хлопець, який назвався Халміром. Прийнявши від нього новий елемент броні та золото, я кивнув на одяг, що лежав окремо.

 - Ги... здорово тебе, - виніс він вердикт, крутячи в руках куртку і кольчугу. - Це ми полагодимо, навіть пластин підіб'ємо для міцності, а ось майку можеш викидати, простіше нову купити. Візьмеш у нас, якщо немає запасної. І ще, - Халмір зміряв мене поглядом, пожував губами і все ж запитав. - Не хочеш меч продати?

- Ні, це мій спадок.

Я розумів, чому він зацікавився, не факт, що в цьому світі є такий самий матеріал. Однак, меч - одне з небагатьох, що прийшло зі мною в цей світ.

До речі, щодо мого світу. Спровадивши Халміра, спробував зв’язатися хоч з кимось. Але навіть сигналу не було. Відправивши декілька листів в «Атлантиду» і сестрі, я вирішив не забивати собі поки голову цим.

Нарешті одягнувшись, взявся за кольчужний рукав. Надягався він поверх моєї броньки, що було не звично для мене, проте додавав захист для рук та плечей. Складався рукав із металевих пластин з зовнішні, ближче до плечей перетворюючись в металеву чашу. З внутрішньої сторони був підбитий тонкою шкірою, а в уразливих місцях кольчугою, з'єднуючись заклепками і ременями. Відмінний захист у ближньому бою, що закривав повністю всю руку. А гострі шипи на кулаках були ще однією загрозою для противника. Я б і раніше взяв таке диво, але бентежила ціна у два-три золотих.

Підтягнувши ремінці, поворухнув лівою рукою, зручно, не тисне, не заважає руху. Шкода, що тільки один, так би ще й праву руку закрив. Можливо, тоді б і зміг упоратися з вурдалаком без зайвих поранень. Покрутившись ще трохи в хаті, збираючи свої пожитки, вирушив знайомитися з майбутніми попутниками.

Держава Намія, місто Ламар

Флоренс прогулювалася містом. Будучи високою дівчиною з ефектною фігурою і довгим чорним волоссям, вона постійно приковувала до себе увагу. І зараз, гуляючи вулицями чужого міста, дівчина насолоджувалася відпочинком від повсякденних турбот, ловлячи на собі жадібні погляди. От тільки підійти ніхто не наважувався - срібний медальйон відлякував багатьох. Хоча навіть два непомітних охоронців, не особливо псували Флоренс враження від прогулянки.