Степан Дідик - Доки смерть не розлучить нас... Назавжди?, Степан Дідик

Сергій стрепенувся, що й досі тримає в руках склянку, від чого світло-коричнева хвиля піднята різким рухом, пролилась на підлогу через край. Поставив склянку на стіл.

– Куди?

– В щоденних зведеннях злочинів, цей бар фігурує вже кілька днів. Не те щоб тут щось відбувалось, та кілька затриманих згадували це місце. Характерно, що їх всіх затримали, бо поводились надто неадекватно. Наче й тверезі, та поводили себе дивно.

Це все слідчий розказав, коли вони йшли до барної стійки.

– Налий-но мені теж такого віскі, як моєму товаришу, – сказав слідчий бармену.

Той з вдавано байдужим видом, влив алкоголь і підштовхнув склянку до слідчого. Сергій помітив, що зіниці швидко заметушились, видаючи хвилювання.

– А чого у вас людно в такий ранній час? – запитав слідчий, роздивляючись бармена через скло, розгойдуючи напій.

– Останнім часом, у нас до обіду людяно. Та мені яка справа, головне що клієнт йде. Згодні? – стиснув плечі Аарон.

– Друже, – слідчий взяв склянку в іншу руку, в голосі з’явилась загрозлива дружність, – ти ж розумний чоловік. Спостережливий. В тебе має бути власна думка, про причини такого ранішнього ажіотажу? Є? Поділишся?

– Та що моя думка тут важить? Кому діло до моїх думок? Я вас запитую…

– А ще, – перервав його слідчий, – схоже що ти продаєш безакцизний алкоголь, і не доливаєш порції.

Бармен хотів щось заперечити, та слідчий не дав йому такої можливості піднявши вгору вказівний палець, і перехилившись через стійку.

– Я можу звісно і помилятись. Скоріше за все так і є. Я помиляюсь. Але хто ж нас розсудить? Не знаєш? Тоді в мене є пропозиція. Запросімо на наш спір, моїх колег, податківців. Нехай займаються своєю роботою. Якщо я помилився, то через тиждень - другий, коли закінчиться перевірка, я попрошу вибачення. За те що ти цей час був без роботи, без доходу. І за скривджену репутацію теж перепрошу. Клієнти повернуться швидко, не мине й пів року. А якщо я не помилився, то… – слідчий розвів руки.

– Добре-добре, – бармен відтягнув комірець сорочки, ковтнув води, – на справді чув я дещо. Але це так неймовірно, що я б і не розказав нікому, якби… одним словом за що купив за те й продав.

Якби двом чоловікам, що сиділи, відмежувавшись від Аарона барною стійкою, днем раніше не зателефонували їх покійні дружини, то розповідь і справді була б неймовірною. Але їм телефонували з того світу, і все що розповідав бармен, сприймалось як додаткова інформація до й без того надзвичайної ситуації.

Отже, два дні тому, в цьому барі чекав на трамвай без номера, чи то маг, чи чародій, чи просто більш досвідчений в містичних питаннях чоловік. В нього загинув син, під час риболовлі, і цей містик їхав до свого затонулого сина. Примітно, що всі померлі, які телефонували своїм рідним загинули саме в одинадцятому році. Це якось пов’язано з магією цифри один. В нумерології ця цифра символізує смерть. Дві тисячі одинадцятий, це по суті рік чотирьох одиниць, якщо двійку розбити на складники.

– Я й справді останнім часом помічаю ці одинички всюди, – перебив розповідь Сергій, – то на годиннику, то на календарю.

– В мене остання справа, що потрапила до рук має реєстраційний номер сто одинадцять, дріб один – пригадав слідчий.

– За його словами, за словами того мага, чи може нумеролога, виходить, що в нас світ має нульовий номер, а той світ, де загиблі має перший номер. Нуль і один, це складові частини одного цілого. Вони як код в комп’ютері, існують паралельно і водночас доповнюють один одного. Як плюс і мінус, завжди поруч, але ніколи не перетинаються. Може я не зовсім точно цитую того містика, але як мені, програмісту за освітою, ще це пояснювати, я вас запитую, – бармен перевів подих, розгублено дивлячись на слідчого.

– Добре-добре, – слідчий заспокоюючи підняв долоню, – і все ж таки перетнулись. Плюс і мінус, чи нуль і один перетнулись.

– Скоріше наблизились на критичну відстань. Якби перетнулись то стався б великий бабах. А так маємо бінарний коридор. – Бармен взяв пульт від стереосистеми, дістав з нього батарейку. – Ось дивіться. З цього краю плюс, з цього мінус, а поєднує їх між собою така собі колба, заповнена енергією. Ось по цій колбі люди й мають можливість їздити на тому трамваї без номера.

Сергій відчув як зсудомився шлунок, пригадав, що відмовився від Василининого сніданку.

– В мене е-е-е, знайома, в неї чоловік загинув в тому ж році. Їй ніхто не телефонував. Чому так?

– Бо вона не страждає тут, він не страждає там. Їх не тягне один до одного. Нема сили тяжіння. Велике тяжіння між світами, склалось з маленьких зустрічних імпульсів між людьми. – Аарон розставив пальці наче тримав гандбольний м’яч, наблизив, а потім віддалив напружені долоні, демонструючи свою думку. – Велике завжди складається з маленького, згодні?

В залі засовали стільцями. Сергій обернувся і побачив у вікно що під’їхав звичайний червоно-жовтий трамвай.

– Час, – сказав слідчий, і пішов на вихід.

– Дякую, – сказав Сергій, – вибачте, якщо що.

– Та все нормально. Я ж розумію. Слухай, друже, просто хочу попередити. Вони не всіх забирають, розумієш. Тож май на увазі. Успіхів.